Basic HTML Version
ної індустрії, лісових дослідних шкі
лок. Гори вкриті снігом.
Увечері бачили ми фільм про те,
як американські землеміри укладали
карти цієї країни. Якраз тепер іде спір
між стейтами Невадою і Каліфорнією
за те, хто має право на воду з Коло
радо. Обом стейтам треба води на на
воднювання пустирів.
В районі живе 15.000 оленів, але
чим живляться ті тварини на голого-
рах, знають напевно лише вони та
лісники. Ця велика скеляста долина,
що на цілу милю сягає в глибину,
робить враження Иосафатової доли
ни, описаної в біблії. Щодня вибира
ються туди дві експедиції туристів
верхи на конях: одна триває 6 годин
і йде до Фантом Ренє, а друга триває
цілий день і йде до Ґренд Кеньйон
Ладж- На жаль, ми не могли намо
вити своїх жінок по - козацьки пере
їхатися скелястими стежками. Табір
Кеньйону зовуть також селом, і це
є клаптик правдивої Америки, що хоч
збудований був 50 років тому, але
дає всі вигоди сучасної доби.
Тут пригадав головний контролер
Пуцило „клаптик України" — Сою-
зівку. Чому, спитав він мене, не збу
дувати там в гуцульському стилі з
кругляків гарних хаток, які мани
ли б до себе людей? Чому не постави
ти там будівель у стилі Полісся, По
ділля, волинських хуторів замість бу
дувати коштовні безстильові павіль
йони з залізо - бетону ? На це я не мав
відповіді, але, думаю, річні збори Го
ловного Уряду УНСоюзу відповідь
на це знайдуть.
Лишили Кеньйон Виледж і загля
нули ще до Дед Індіян Кеньйон, де
стоїть висока вежа, з якої ми у дале-
ковиди могли бачини ріку Колорадо.
В поворотній дорозі на схід переїха
ли ми через місто Вілліямс. На прос
торі 100 миль я нарахував всього
п'ять фарм. В районі є багато пам'ят
ників з часів
ІНДІАНСЬКИХ
воєн, коли
З'єдинені Держави вогнем і мечем
ширили культуру, техніку і свій „вей
оф лайф" на захід аж до берегів Ти
хого океану- Біля Винслов оглянули
найбільший у світі метеоритний кра
тер, що утворився 50.000 років тому
і, на підставі обчислень, був спричи
нений метеором, який важив 10 міль
йонів тонн.
За один день дороги заїхали ми до
Ел Пасо Тексас. По дорозі оглядали
пустарі, кедрові карлуваті ліси, в
яких паслися череди худоби. В ра
йоні Спрінґервил аж до Оілвер Ситі
фармери ладують худобу на вантаж
ні авта і вивозять на фарми Айови,
Іллиной і взагалі у кукурудзяні стей-
ти, щоб потім приготовляти з неї
„стейки" для великих міст. Ще раз
проїхали гори Апаче і соснові ліси,
що самі себе засівають.
Дорога через Ню Мехіко веде через
гарні лісові ревіри, в яких добре по
працювали пила і „ломбер - джекі".
Тепер лісова господарка тут раціо
нальна. За пилою прийшли культури
лісових дерев і опіка над ними аж до
кроплення дерев з літаків. Людських
осель ми не зустрічали, — самі „гам-
летси", що нагадують карпатські ко-
либи- Переїхали через квітуче колись
місто Татрон, де тепер немає ні душі.
Це — „місто духів", в якому таблиці
на будівлях перестерігають не вхо
дити досередини, бо — всяко може
трапитися. Духів там напевно нема,
але можуть бути скорпіони, павуки,
а то й дикий звір.
Перед границею з Тексасом части
на Ню Мехіко багата на рільничі про
дукти та худобу, але вже видно сліди
піскових бур. Тут і там височіють по
рослі терниною купи піску, між яки
ми гуляє вітер. Більших спустошень
він уже зробити не може. Треба бу
ло б великого вкладу грошей, щоб
заліснити ці піскові обшири, а опіс
ля охоронити молоді культури. Оди
нокий лік на це — ліс нерозумні й
захланні експлуататори винищили, а
за новий не подбали.
Населення хуторів та міста Ню
Мехіко на 40
%
становлять мешкан
ці, що й досі носять еспанські
імена. Розумні американці, правиль
но чи ні, забрали частину Мехіка,
але не забрали їм душі і традиції.
Мехіканці цієї землі є вже американ
цями мехіканського роду, молоде по
коління говорить лише по-англійськи
і є патріотами Америки.
До Тексасу в'їхали ми берегом рі
ки Ріо Ґрендс. В лютому в тій ріці во-
124