Basic HTML Version
ном взяв участь в усіх урочистостях,
зв'язаних з відкриттям пам'ятника
Шевченкові. Оплески не вмовкали
зокрема тоді, як Й. Лиеогір „адопту
вав" прем'єра Джана Джорджа Ді-
фенбейкера до українців, назвавши
його „Іваном Юрієм" та висловивши
для нього подив, пошану і вдячність
також американських українців. Як
видимий знак цих почувань Й. Лиео
гір передав Прем'єрові число видава
ного УККА англійською мовою „Бю
летеню" з жовтня минулого року, в
якому був опис і коментар пам'ятно
го виступу прем'єра Діфенбейкера в
ОН. Дальше, И. Лиеогір вітав кана-
дійеьких українців та від УККА ґра-
тулював їм за найвеличавіші в історії
українців у новому світі Шевченкові
дні, інформуючи одночас про підго-
тову до подібного діла й їхніх братів
на південь від ріки святого Лаврен-
тія, в З'єдинених Державах.
Молодь у пошані
Шевченкові
Поза врочистоетями самого від
криття пам'ятника Шевченкові, най
більш масовою і найбільш зворушли
вою з імпрез, зв'язаних із цим відкрит
тям, був поклін української молоді
Шевченкові, що відбувся попередньо
го дня, в суботу 8 липня ввечері у по
береги заповненій залі Манітобської
арени, що нараховує 12.000 місць.
Серце могло з радости вискочити з
грудей, приглядаючись сотням і тися
чам молоді, які, як маковий цвіт, ви
ступали у тому показі, — юнаків, що
пашіли здоров'ям і життєрадістю, і
тих малих і найменших малят, що в
числі 5 сотень, в національних одягах,
тримаючись за руки, дослівно дряпа-
лись по сходах на велику сцену, щоб
там співати „Славу Кобзареві". Тан
ці, хороводи, вежі, — і знову танки і
знову хороводи сотень-сотень — чи
може бути щось миліше для ока й
надійніше для серця і душі?!
До сказаного слід ще бодай корот
ко додати:
— в тому самому часі відбулась у
Вінніпегу ціла низка інших імпрез,
між ними й з'їзд Українських Кана-
дійських Ветеранів та Організаційна
Конвенція Українських Професіона
лістів і Бизнесменів Канади, в резуль
таті якої створено крайову організа
цію, —
— між учасниками святкувань бу
ли люди з усіх провінцій і кінців Ка
нади, а багато їх, особливо з східніх
провінцій, приїхали зорганізованими
епеціяльними потягами,
— приявні були численні українці
з ЗДА, зокрема Шикаґа, звідки Ліґа
зорганізувала прогулянку т а к о ж
окремим потягом,
— між учасниками були численні
канадійці й інших походжень, а ан-
глосаси висловлювали в приватних
розмовах жаль, що тих врочистостей
не бачить королева Єлисавета, —
—• всі імпрези мали повне покрит
тя в місцевій і крайовій пресі та в ра
діо і телевізії, а окремий штаб праців
ників вислала радіовисильня СІБіСі з
спеціяльним представником Е. Шуль-
гином для своєї французької сіті, —
—• були враження, що Вінніпег
цілком українське місто, бо не тільки
маяли українські прапори, але й об
слуга в готелях, шофери таксівок,
продавці в крамницях і мальовничі
своїми одягами „мавнті" (кінні полі-
ціянти) здебільша або говорили по-
українськи, або — як запевняли —
були бодай „посвоячені" з українця
ми, —
— представники УНСоюзу, викори
стовуючи свій побут в Вінніпегу, ма
ли цілий ряд зустрічей і ділових на
рад.
Відкриття пам'ятника та зв'язані з
цим імпрези, мабуть, не мають собі
рівних в розвитку і житті українців
в Новому Світі. Канадійські українці
записали цим велику і справді світлу
сторінку не тільки власної історії, але
й історії України і Канади.
Закінчення
Врочистості відкриття пам'ятника
Тарасові Шевченкові в Вінніпегу, ма
буть, не мають собі рівних в історії
українського поселення в Новому
Світі. Все ж таки, вони були наче мо
гутнім кінцевим акордом у великій
симфонії на честь українського генія,
що нею є розвиток Канадійської Ук
раїни за 70 років і теперішній її стан.
На жаль, обмежені рямки навіть ка
лендарного репортажу не дають мож-
ливости зупинятись на цьому довше,
106