Basic HTML Version
року. Його Шановна Пані попереди
ла нас, що з Михасем недобре, що
всі можливі ліки були безуспішні.
І дійсно, Михась виглядав дуже зле.
Не було вже більше його лагідного
гумору. На мою делікатну потіху, він
„відпалив", що знає, що справа йо
го здоров'я безнадійна. Говорив з
великим зусиллям. Його журбою бу
ла доля його творів. Просив, щоб я
помагав його дружині в їх публіка
ції. Ще більшою його журбою була
доля української музики, яка,
на
його думку, — в руках молодих ком
позиторів — може почати відставати
від національного стилю, базованого
на українській народній пісні.
Це глибоке прив'язання до рідної
музичної справи — в обличчі смер-
ти, мене сильно зворушило. Мені за
брало досить сили волі, щоб стрима
тися і не схвилювати бідну слабу
людину, свого довголітнього прияте
ля. „До побачення, Михасю, поправ
ляйся!" — це були останні слова
Відбулася Просфора загальновідо
мої, українсько-американської Уста
нови, вельмизаслуженої в ділянці
переселення.
Відслухавши, чи там заслухавши
коротку концертову програму, гості
жваво засіли до заставлених столів.
На столах було вино, яке, очевидяч
ки, додало фантазії та концепту
пп. промовцям.
Виступали самі аси, самі світила
нової іміграції, голови товариств, лі
дери партій, мужі досвідчені в ора
торських герцях, словом — Золото-
усгі Івани.
Та, несподівано, загнав усіх у слі
пий кут представник Т-ва Українсь
ких Емеритів, п. директор Губка,
людина майже досі незамітна на гро
мадському горизонті. Хильнувши пе
ред тим, на порожній шлунок, добрий
ковток „Вірджінії", пан директор
Губка дізнав ніби пророчого нашест-
вія, кинувши під кінець промови цю
на сумний і „не від цього світу" ПО
ГЛЯД цього чесного музики-компози-
тора і великого громадянина.
Телеграма з дня 12-го вересня 1949
року повідомляла, що вчора відійшов
до кращого світу Михайла Гайворон-
ський.
Що ж можна на закінчення дода
ти? Залишилася багата музична
спадщина, зложена з гарних, дійсно
добре написаних творів, де музична
думка виражена безпосередньо і не
заплутана у складні дисонанси та
претенсійні контрапункти. Це музика
клясики, щира, не ефектовна, напи
сана з великим смаком та талантом
мелодика, який був свідомий і відпо
відальний за те, що поставив на па
пір.
Американсько-українське
грома
дянство, якому він присвятив 25 ро
ків свого життя в Америці, повинно
уважати своїм гордим обов'язком
справу видання творів Гайворонсько-
го.
крилату фразу, що стала потім гас
лом вечора:
— Пане Докторе! — звернувся він
до Екзекутивного Директора, — ви
привезли нас до Америки і спасибі
вам за це, але не забуваймо, що ви
ще мусите завезти нас на Україну!
Грім оплесків потряс Народним До
мом! Пан директор Губка став геро
єм дня. Його історичне „звернення"
до Екзекутивного Директора переспі
вували потім на всі лади чергові про
мовці, домагаючись в один голос —
везти їх на звільнену Батьківщину!
Були, правда, малі диференції щодо
реченця від'їзду: одні хотіли їхати
зараз, негайно, інші за рік, а дехто,
обережний, аж тоді, „як Край цього
зажадає".
Ота поворотна гарячка новоприбу
лих не пішла всмак групі старих мо-
гіканів, що творили при столі скон
солідовану меншість. Почулися „цві-
шенруфи: „Ще чого їм забагаєть-
КВЕСТІЯ ПОВОРОТУ
Написав
ІКЕР
97