Basic HTML Version
. . .
Містер Губка, скажідь мені,
але так, по
совісті..
.
Малюнок А. Климка
ся! . . До Краю їхати! . . А вам тут
що за б і да? . . Та ж тепер такі добрі
роботи, такі малі години, та ж ви по
винні тую святу американську зем-
леньку цілувати!"
А представник асекураційного Т-ва
„Добра Смерть", містер Бодак, таки
не втерпів і виступив з такою заявою:
— Як когось кортить їхати до
Краю, то ол райт, але — за свої гро
ші, мої панове, за свої гроші! Ми,
старі іміґранти, вже не будемо вам
платити афідавітів!
Виступ містера Бодака зіпсував
трошки атмосферу вечора, заскрего
тав, так би мовити, прикрим дисонан
сом, але тут зараз піднявся сам Ек
зекутивний Директор і кількома
„джовками" загладив інцидент. Вза
галі Екзекутивний Директор був май
стер від загладжування інцидентів.
Але містер Бодак таки не міг від-
зискати душевного спокою, скаламу
ченого провокаційним, на його дум
ку, зверненням пана директора Губ
ки. Полював він на нього цілий
вечір, щоб застукати його „на осіб
ності" і взяти на спитки. От, і засту
кавши його, пана директора Губку,
коло буфету, зафундував йому одно
го „скача", потім ще одного, а потім,
як то кажуть, притиснув хлопа до
муру:
— Містер Губка, скажіть мені, але
так, по совісті, ну, під хайром: чи
ви дійсно хотіли б вертатися до краю,
чи ви це так собі сказали, на гоп-
штурк?
Пан директор Губка задумався ду
же поважно і, врешті, відповів:
— Пане Бодак, якщо маю бути з
вами щирий, то я поїхав би додому,
— але з одним застереженням . . .
— Ну?
— Що я дістану вдома ту саму
старечу пенсію, тих 57 долярів, що
їх тут дістаю.
— Хе-хе-хе! — захихотався містер
Бодак. — Жартівливий з вас чоло
в'яга. Та не будьте ж ви дитина!
Хто вам виплатить тих 57 долярів! . .
Гола, боса й обдерта Україна? . . Ук
раїнський ґавернмент, якого ще на
світі нема?
— Український напевно не дасть,
але — американський може д а т и . . .
Для того ж і я, пане Бодак, взяв
американське громадянство. На вся
кий випадок, розумієте? . .
Містер Бодак з подивом покрутив
головою:
— Ну, ну! Ви, крайові люди, не
в тім'я биті! А з тим громадянством
— то не є зла айд і я . . . Якби я був
певний за свою „сошел секюріті", то
може й сам поїхав би вмирати до
Рідного Краю . . .
98