Basic HTML Version
дить. Мали приїхати (до Америки —
Р.П.) кобзарі та Гурок (Юрок — ві
домий концертовий манажер — Р.П.),
видно надумався і про це не згадує.
Розуміємо. — Пиши, Ромку, статтю
про українські композиції для скрип
ки... Дуже цікавий на Твої компози
ції. Дай мені щось з інструментуван
ня на смичкову оркестру". Лист з
червня 1948 року: „Я радив Лисько-
ві матеріял готовити, теж і енцикло
педію (української музики — Р. П.)
і братися перевидати українську фор-
тепіянову
літературу,
сольоспіви
і т. д. Грошей бодай трохи їм дістану,
коб лише не мовчали. Вагаючися, чи
і як післати Тобі Лисенкову рапсо
дію на скр. і форт . . . , а конче вар
та б Тобі коло неї посидіти і трохи
її обчімхати, а може б її перевидати
так, як вона є? (Мова про Rhapsodie
de l'Ukraine, op. 35) твір, який,
очевидячки, був зложений принагід
но, на скору руку і вимагає ґрунтов
ної перерібки. Редактор інструмен
тальних творів в „Ювілейному зіб
ранню творів Лисенка" (том дванад
цятий — цього твору не помістив —
Р. П.). Коби яка добра душа у нас
була і видання оплатила. Я почав
видання своїх речей і бодай частину
хочу видати. А Ти, Ромку? Може би
Ти щось захотів сам собі видати в
Німеччині?. ."
Передостанній раз я бачив Гайво-
ронського в грудні 1948 р. Я знав,
що саме в той час, хворіючи, він на
писав знамениту Пісню Мазепи для
хору української молоді. Його доро
га Пані попередила нас, що дозво
лить кожному з нас говорити по п'ять
хвилин. Михась був вже у ліжку і
доручив переказати мені написане
олівцем письмо, щоб він не мусів го
ворити: „Ми раді, що Ви всі троє
здорові. Прошу я Тебе: кажи корот
ко, що Ти хотів мені сказати. Ти
був у Шлемкевича, то з ним Ти со
бі певно добре поговорив про справи,
які він заступає. У політиці україн
ській я вже зовсім здезорієнтований.
— З музик Лисько пише, а тут —
д-р Витвицький, проф. Ольхівський
(ним зредаговану книжку — у Ки
єві — я Тобі купив і дав) . — У хво
робі я втратив рахунок музик, арт.
співаків, диригентів і тепер не можу
про них думати. Гарячкую і тоді ду
же гірко мені. Телефонів не приймаю
і не говорю, бо так упав зі сил. Нічо
го від весни не написав. Хочу все по
чути, що Ти щось напишеш і за се
бе і за других. Ти здоровий, то бодай
опрацьовуй народний матеріял. Хто
то буде по Тобі робити- Отак я це
Тобі написав, так я все й думаю, жу
рюся та прикро мені, що читання
мене дуже томить. Ті, що приїхали,
то мають широке поле. У них готові
плянн, у них, як бачу, (є) „спонзо-
ри". У них (є) самопевність. Щасти
їм Боже. Хтось з них може буде ма
ти й успіх (в першинах). Побачимо.
— Гірняк і від Блавацького театру
був у мене мій воєнний побратим. —
Всі разом мене журять. — Кажи, що
хочеш. Я тільки зміг сьогодні написа
ти".
Однак цього письма Михась не дав
мені дочитати до кінця. З усміхом, —
йому було заборонено говорити —
почав мене випитувати про різні нам
близькі справи. Так, як можна було
сподіватися, сила думок та ін
терес до заторкнених справ скоро
Михайла втомили. Але я відійшов
від нього під враженням, що хоч йо
го розмова втомила, то все ж таки
відсвіжила.
Останній лист від Михайла до ме
не був писаний 10-го червня 1949 р. :
„Була в нас Ганя (моя дочка, Ми-
хайлова похресниця, для якої Михай
ло завжди був „вуйком" і чи не най
ближчою особою, якій вона могла
звірюватися . — Р. П.) майже добу,
поговорили і тішилися її побутом. . .
Вона у нас як у своїй хаті. — Раді. —
Молоді малярі списалися фестивалем
— я дав статтю до програмової кни
жечки — але побачив її не повну і
змінену не по моїй думц і . . . Болить
мене — я прямо не можу себе му
чити . . . одну програмову книжечку
тримаю для Тебе. (Я її вже не дістав
— Р. П.). Лише потрошки пишу
та переглядаю написане. — Більше
частіше чуюся лише сяк-так. Кінчу.
—Здоровлю Вас обоє. — Михась і
Ніля".
Останній раз я і дружина бачили
Михася десь коло 8-го вересня 1949
96