Basic HTML Version
В листі з 17-го березня 1943 р. пи
сав Гайворонеький: „Романе, прочи
тай собі про Монтреальську консер
ваторію і май це на увазі: коли
французи таке зробили, то й україн
цям можна буде подібне зорганізу
вати".
Один рік пізніше, 21-го березня
1944 р. приходить такий лист: „Ром-
ку дорогий! Прошу Тебе, не їдь до
мене тепер, хай краще прийду до
себе. Як хочеш то скажи (напиши
Р. П.) мені про свій плян праці під
час вакацій".
Ранньою осінню цього самого року
я виїхав у дорогу, як концертмейстер
і асистент диригента оперової трупи,
подорожуючи по цілій Америці. В
Рочестері, Н. И. 15-го січня 1945 p.,
я дістав від Михайла такого листа:
„З Европи приходять сумні вістки
про нашу еміграцію. їх очі звернені
до нас в Америці, а думка у них, що
ми зможемо їм помогти". Справа на
шої траґедії в Европі мене також зво
рушила, однак я чувся безрадним,так,
як багато українських американців.
У випадку Гайворонського, його щед
рість, добре серце та глибокий па
тріотизм були чимось, що ярко ви
казувало великість його духа. Мені
було жаль, що я не міг дорівняти тим
всім чеснотам мого приятеля.
Наступного року я їздив з кон
цертами по військових шпиталях А-
мерики, однак і ця добре оплачувана
праця була закоротка, щоб я зміг
вилізти з фінансових труднощів, які
були наслідком ще тої самої довгої
та прикрої депресії. Почав я поволі
ставати на ноги аж тоді, як восені
1946 року прийняв посаду профе
сора історії музики та скрипки в стей-
товому каледжі в Морей, Кентокі.
Прощаючись тоді, Михась наказу
вав мені пам'ятати, що я буду звеном
в ланцюгу великої шкільної організа
ції. Я одержував далі листи та відо
мості від Михайла. Після вакацій,
які я зі своєю родиною провів як
концертову подорож по Канаді, я о-
держав 24-го вересня 1947 року та
кого листа:
„Дорогі мої цигани! Ото Вас но
сить далекими світами! Завидую Вам.
Дякую кожному з Вас за лист чи
карточку. Тішуся тим, що Ганнуся
Ромкові акомпаньює. Котре з них бі
льше терпеливе? Скажіть нам тро
хи про те, що Ви бачили та як Вам
дорога „служила". Я думав, що Ви
з Канади помандруєте до Каліфорнії,
а звідти повернете додому. Чи ба
чили Ви в Вінніпеґу книжку Коши-
ця? Вона вже минулого року була на
викінченні. Чи Ромко зможе знову
намовити ту якусь багачку, щоб во
на вислала пакунки музикам: Лись-
кові, Витвицькому, Савицькому, Л.
Туркевичеві, Плешкевичеві (дириґ.),
Божикові, Китастому, Цісикові, Бай-
ловій, Безкоровайному. Сім (з них)
на адресу Мюнхен, а три до Австрії
на руки пані Байлової — було б це
дуже добре, бо там тепер гірше,
чим було минулого року. Чи Ти,
Ромку, щось робиш, щоби бодай
дещо із скрипкових своїх композицій
видати? Просять наші із Німеччини.
І просять Тебе написати статтю про
американську музику і про себе". —
Яка сила осіб, проблем, що лежали
Михайлові на серці і що ними він жу
рився!..
Дня 14-го грудня 1947 року прий
шов такий лист: „Дорогий Ромку,
прошу Тебе: треба Тобі сісти і напи
сати про себе
(дати народження,
важніші дати про свою діяльність,
свої концерти, композиції і т. д.) для
поміщення в „Новій Українській Ен
циклопедії". Я викінчую циклі компо
зицій на слова нових поезій Клена,
Гординського, новознайдені Лесі У-
країнки, Маланюка, сучасні коляд
ки."
Лист з 17-го квітня 1948: „Був з'їзд
музик і вибрали головою Лиеька, а
музикологічною акцією завідує д-р
Витвицький. Ти напиши Ляськові,
що Твій матеріял Ти вислав до Фе-
дева, нехай вони його використають.
Радив би я і Тобі дати їм до видання
бодай кілька своїх скрипкових ком
позицій. Видають солідно, уважно.
Для мене видали (за мої гроші) вісім
пісень... Василя Барвінського (відо
мий композитор, Р.П.) і його брата
лікаря большевики посадили в тюр
му — Кудрик (композитор — Р. П.)
далі в тюрмі. Про Людкевича тепер
не чути. Мик. Колесса із хором їз-
95