Basic HTML Version
ло сказав мені: „Ромку, я бриджуся
цього роду модерної музики". Цього
роду вираз був характерним для Ми
хайла, який від музичного твору, тим
більше українського, вимагав, як і
від себе самого, абсолютної щирости
та чесности.
Недуга Гайворонського дальше йо
го нищила, і ми обидва часом міся
цями не мали зв'язку. Він був за
надто гордий, щоб дати знати, що з
фізичною частиною його організму
погано, що він хворий та що він
живе десь на селі. Він часто повто
ряв, що „ніхто не знає, як сирота обі
дає", і приходилося це у нього рес-
пектувати та шанувати. Треба бути
вдячним його високодостойній Дру
жині, що його доглядала та цілком
певно продовжила його життя. Було
так, що як Михась знову телефонічно
зголошувався, то це значило, що лі
карський догляд його Добродійки до
помагав втримувати наш зв'язок.
І який цікавий та оживлюючий нашу
творчість був цей зв'язок! У наших
контактах Михась був занадто не
терпеливий, щоб писати листи. Ми
місяцями, а то й роками не бачилися,
але говорили зі собою, тоді, коли
Михась почувався здоровішим, май
же щодня телефоном. Запропонував
був мені навіть Михась, щоб я ви
кликував його телефоном, уживаю
чи сиґналу: два повні та одно корот
ке дзвонення. Після такого „дзвін
ка" я замикав телефон, а він мене
викликував, і наша розмова ішла на
його рахунок. Вправді, мої „фінанси"
були в часи депресії нужденні, однак
мені страшно робилося, що телефо
нічний рахунок у мого приятеля бу
де дуже високий. І рахунок був на
певно дуже високий, бо розмовляли
ми на музичні і близькі з українською
музикою теми по півгодини, а —
може й довше. В додатку ми вели та
кож і листовий, телеграфічного ха
рактеру, зв'язок. Часто присилав Ми
хась якісь нові ноти, а це знов да
вало нам матеріяли для телефоніч
них розмов.
Ось картки з Атлантик Ситі (1939):
„Дорогі! Сиджу тихо і навіть газети
не хочу читати. Дивлюся на море і
на небо та слухаю вітру і шуму. Як
що є щось надзвичайно цікаве, то Ти,
Ромку, мені напиши. Здоровлю Вас
всіх троє Михась".
З його листів маю один з 27-го кві
тня 1939 p., писаний також в Атлан
тик Ситі: „Дуже гарно Тобі дякую
за оба листи — час мені тут скоро
минав. Досі переписав усі колядки і
частину других пісень — пишу —
— то читаю. До нікого не відпису
вав — а є вже багато листів відпо
відати... Слава Богу, що Ти вже
скінчив сюіту. Тепер берися до со
нати".
В тому часі депресія мені та моїй
родині давалася добре взнаки. Со
льових виступів не було, учні не
могли платити за лекції, а моя орке
строва посада, що вимагала багато
годин праці, оплачувалася дуже сла
бо. Михась та Його добра Добродійка
уміли піддержати це бідне життя, що
його хтось, що не знав, що я кожну
свобідну хвилину проводив, опрацьо
вуючи свої дві симфонії та інші тво
ри, міг називати безнадійним. Ми
хайло та його добра Дружина жу
рилися моєю ситуацією. Перше всьо
го Михась писав не раз про мою ком
позиторську та солістичну діяльність.
В той час він написав дуже прихиль
ну критику в „Свободі", передруко
вану потім в Ввропі, про виконання
моєї Української Оркестрової Сюіти
д-ром Говардом Гансоном, дириген
том Симфонії в Рочестері. Цей твір
Михась прослухав з фонографічних
плит, які зроблено під час виконан
ня цього твору.
Часто я діставав записки такого ро
ду: „Ромку, вишли козацькі пісні у
цій великій коверті. Не заліплюй, а
тільки перев'яжи. Мих."
Ось такий епізод: Панство Гайво-
ронські (властиво пані Ніля Гайво-
ронська) мали щасливий випадок, бо
Добродійка виграла на Ірляндських
перегонах. Першою їх реакцією було
те, що вони прислали мені гарну
суму грошей, щоб я міг розпочати
заходи для влаштування власного
концерту в Тавн Голлі. Цей концерт
відбувся в листопаді 1941 року. Моя
Соната та Сюіта Гайворонського бу
ли включені в мою програму.
н