Basic HTML Version
танку, якого ритм у нас ще задер
жався між гуцулами під назвою —
„кругляк", третя частина, Менует
(мотив лемківської „Вечіркової піс
ні"), розроблений тут у формі жит
тєрадісного танку старої Европи".
Майже рівночасно, в той сам час, Гай-
воронський написав самостійний твір
під з . : „Ґавот" (г-мінор) для скрип
ки з фортепіяном. Струнний квартет
та улюблена і часто уживана ним
форма фуги хіба найкраще пред
ставляє клясичні ідеали музики Гай-
воронського.
Д-р Василь Витвицький в моногра
фії про життя Гайворонського лише
про твір, написаний для мене п. з.
„Прелюд Ц-моль": „Цей твір, один
з найцінніпіих у спадщині нашого
композитора, написаний в дусі скрип
кових сонат Генделя, з їх супокоєм
і повагою та з їх глибиною думки..
Одночасно Гайворонський зумів на
віть у самій мельодиці поєднати генд-
лівську мову з типовими рисами у-
країнської народної музики" і т. д.
хоч „гендлівську мову" можна б кра
ще заступити гендлівським настроєм,
все таки це новий доказ, що Гайво
ронський був фундаментально кляси-
ком і цей свій неромантичний стиль
він тільки модифікував, поглиблював
та збагачував суттю української на
родної пісні та впливом українських
національних композиторів. Це і бу
ло, на мою думку, причиною, чому
найкраще „лежала" Гайворонському,
з одної сторони, вокальна, головно
хоральна, музика, а з другої сторо
ни, чому його музичний вислів, го
ловно в інструментальній музиці, був
для тих наших музик, яким „лежа
ла" новітня модерна музика, незро
зумілим.
Довший час я не бачився з Гайво-
ронським. По війні він учителював
в Інституті ім. Лисенка у Львові, в
дівочих середніх школах, диригував
„Бонном" і був одним з музичних
працівників у Львові, які приготови
ли прихід музичного ренесансу 30-их
років на Західній Україні. В 1922 ро
ці, коли я з'явився вперше після вій
ни у Львові, Михась був приявний
на обох моїх концертах у залі нового
будинку Українського Музичн. Това
риства ім. М. Лисенка. Його критика
після мого другого самостйного
концерту була видержана в такому
милому та зичливому тоні, без жад
них нещирих трафаретів, що стала
мені заохотою до праці на довгі роки.
В „Народній Гостинниці", на прий
нятті після концерту, сидів мій до
рогий покійний батько разом з Ми
хайлом, їх спільна розмова була того
роду, що провадиться між близькими
людьми, які випадково зустрілись
і стали відразу приятелями. І мій
тато і Михась цікавилися один одним
— що не диво, бо ж їх життя мало
багато аналогій.
Приїхав я і Михась до Америки
приблизно в той самий час. Я приїхав
з Берліну, де пробув на студіях пів
тора року, до Ню йорку, — а Гай
воронський на який тиждень скорше
до Вунсакет, Р. Ай. Ми скоро себе
відшукали. Його лист з 4-го лютого
1924: „Дорогий Приятелю, гарно з
твоєї сторони, що Ти написав. Тішуся,
що Ти приїхав і вдоволений, що за
порадою Високоп. Сестри дорожиш
собою... Я приїхав вже третій мі
сяць в Ам., держуся оподалік від на
ших політиків... Пізнаєш скоро нашу
еміграцію, а що в Тебе бистре око, —
зорієнтуєшся. Я віддав себе народній
праці на провінції. Дістав управу На
родної Школи, викладаю на нижчому
і вищому курсі освіти, веду театраль
ний гурток, маю духову і мандолінову
оркестру, даю лекції гри на різних
інструментах (більшість скрипки) і
хор. Праці досить і матеріяльно не
зле стою. Покищо тільки!.. Де Нес-
тор? (Нижанківський, Р. П.). Чи Ти
сам приїхав? Рад би я Тебе побачити.
Пиши! Здоров! Михайло".
В літі того самого року ми вже бу
ли разом в Ню Йорку. Що це була
за радість! Михась був щоденним гос
тем у моєї тіточної сестри, Гані Кули-
кової, у якої я мешкав і яка допомог
ла мені приїхати до Америки. У ве
ресні ми заснували музичну школу,
яку на мою пропозицію ми назвали
Українською Консерваторією. Перше
приміщення було на Сьомій вулиці,
цілком напроти церкви, в долішньому
поверсі, без опалювання, де взимі
було невиносимо зимно. Там і жив та-
88