Basic HTML Version
СПОМИН ПРО МИХАЙЛА ГАИВОРОНСЬКОГО
Написав Роман
Придаткевиг
В старому домі, у львівському Рин
ку, десь цілком навпроти Просвіти,
близько коло вулиці, куди той са
мий шумливий та дзвінкий старий
трамвай проїздив — ще в добрі часи
перед світовою війною — було пер
ше приміщення Вищого Музичного
Інституту ім. Лисенка у Львові. В
1905 році, у другому році існування
цієї знаменитої школи я, яворівець,
мав щастя попасти туди десятиліт
нім хлопцем, як учень, називаний
гарним французьким словом „еляв",
завдяки зацікавленню та доброму
серцю
незабутнього
композитора
Анатоля Вахнянина.
Мені, поганому учневі, дали звіль
нення від шкільної оплати, на що я
дійсно не заслуговував. Перед моїми
очима проходить сьогодні ґалерія
моїх учителів, скрипаків Бережниць-
кого, Кіналя, Адама Должицького,
які добиралися до мого розуму, по
чуття, музикальства та уяви, натрап
ляючи на впертий, кам'янистий (лі
нивий і заспалий) ґрунт, що його
вдалося зворушити аж в третьому
році „студій" Єлисаветі Шедрович-
Ганкевичевій, а від четвертого року
розвинути Євгенові Перфецькому.
Вже в пізніших роках існування
Інституту відбувалися тижнево, ве
чорами, вправи оркестри, зложеної з
музик різного віку. Декілька грало
на дерев'яних дутих інструментах,
кілька на мідних та які два десят
ки на струнних. Одинокий басист о.
Іван Туркевич, одинокий віолініст Р.
Рубінґер, я концертмайстром, а між
сіротою скрипаків був дехто віком
старший від диригента Станислава
Людкевича і чи не його помічника
В. Безкоровайного. Більшість музи
кантів — це були підростки, студенти
Інституту і львівських гімназій, як
брати Пежанські й інші. Звертав на
Михайло Гайворонський
себе увагу студент Інституту, абсоль-
вент заліщицької учительської семі
нарії, учень скрипки Фл. Кребса, Ми
хайло Гайворонський, який час від
часу „йойкав", — захоплюючись
красою нескінченої Симфонії Шубер-
та, твору, над яким ми тоді працю
вали. Оркестрова дисципліна, до якої
він ще в Заліщиках привик, якось
тримала Михайла в спокою та по
рядку. Нам, трохи молодшим від ньо
го, його захоплення цим „майстер-
штіком" виглядало чудацьким.
Війна. Я перебував у Львові, куди
поїхав з Яворова, щоб зголоситися
до Українських Січових Стрільців і
то вже після того, як мої яворівські
товариші ґреміяльно виїхали до сто
лиці і стали стрільцями. Серед мобі
лізаційного замішання і наближення
фронту, пам'ятаю якийсь санітарний
курс при Народній Лічниці, сотню
85