Basic HTML Version
1906 Гсягеереик© юзмаетш гуртові у-
країнських соціялістів-ентузіястів за
класти „українську комуну" в Калі
форнії, яка, одначе, незабаром зане
пала. У 1913 році старенький Ага-
пій пробував іще дати інтерв'ю про
Україну в газеті „Тукленд Трибюн",
і газета тепло написала про нього та
помістила його фотографію. Саме ж
інтерв'ю дав, а, власне, написав Гон
чаренків приятель д-р Гриць Да-
нис.
В останні роки свойого життя Гон
чаренко мав фінансові труднощі зі
своїм хутором, і раз, чи два його „від
рятували" добрі сусіди. Нарешті банк
таки перебрав фарму за борги, одначе
дозволив стареньким Агапієві і Аль-
біні дожити віку на їхній „Україні",
де їх обидвох і поховано.
Хоч бувши з роду українець, Гон
чаренко довший час зазначав своє
українство тільки тоді, коли трапля
лася нагода, а загалом присвячував
свої сили й час визволенню Росії від
царського утиску.Наприклад, у вступ
ному слові до згаданого раніш „Стс-
глава" він писав, що книжечка ви
дається „на чужій землі, але немов
дома, трудом россіян, що вірять у
правду, і для россіян". У видаваній
ним „Свободі" 1869 року він окреслив
мету свойого життя ось так: „Я кля
нусь до кінця життя ненавидіти усе
царське, а русский нарід, із-за волі
якого я засуджений на терпіння, лю
бити й поважати до кінця життя".
Одночасно він друкував вірпгі Шев
ченка в тій самій „Свободі", а 1872
року написав вже у ній, що „за 12
років еміграційного життя ми зустрі
чали тільки українців і поляків, з
усіх слов'янських племен, які доросли
до самоуправи і до демократичного
життя". У своїй російській автобіо
графії, як згадано раніш, він виразно
підкреслив, що „я не русскій" і за
останні десятиліття свойого життя
був у ближчому зв'язку з українця
ми, аніж із „русскими".
Одначе найліпше виявлений цей,
іноді аж болюче натягнутий, патріо
тизм і туга за своїм рідним краєм у
коротенькій статті, що її Гончаренко
надрукував у своїй „Свободі" 2 лю
того 1873 p., а пізніше М. Павлик пе-
Споминки
Агапія Гончаренка,
Українського козака-священника
Видай М. Иаклик.
КОЛОМИЯ 1894.
З друкарні М. Вілоуеа.
Спогади А. Ганчаренка, видані Ми
хайлом Павликом у Коломиї
редрукував у „Народі" 15 січня 1894
року. Ось вона:
„УКРАЇНО, МОЯ НЕНЬКО!
„Козакуючи по світу вже скілько
років, меж всяким людом, я не ба
чив ще нічого краще, як тебе, укра
їнська земле! Ой люба моя, мамо
моя! Я не піду жити з тобою, бо там
москаль сквернивець панує. Він ска
жений вже запоганив всіх дітей сла-
в'янських, тільки ще не вкусить ему
козацьких дітей, своїми червивими
зубами, бо вони дуже міцні для мос
каля.
„Підем по світу — і зобачите, що
козацьке назвисько славніше зо всьо
го славянського люду. Я те чув і ба-
79