Basic HTML Version
слухачів виступ нашого представни
ка зробив помітне враження.
Свідчення у цих двох підкомісіях,
Підкомісії Закордонних Справ та ПІД
КОМІСІЇ Громадянських Прав і Імігра
ції, були головною темою нашої мі
сії. Проте, на цьому ми не зупини
лись. Ще того самого дня відвідали
ряд інших підкомісій та їх голів, зо
крема голову Підкомісії Праці і Доб
рочинносте, сенатора Ірвінґа Айвса
з Ню Норку, відомого не від сьогод
ні приятеля українських змагань, та
голову Підкомісії Національної Обо
рони, сенатора Джеймса Доффа з
Пенсилвенії. їм також передали ми
ваші завваги до опрацьованих ними
частин республіканської плятформи і
поінформували про загальні настрої
серед громадян українського похо
дження. Для „увічнення" наших зу
стрічей і розмов зробили ми спільні
фотографії, і в усіх випадках діста
ли запевнення, що наші впливові
співрозмовці завжди матимуть на
увазі наші побажання та вживати
муть заходів, щоб їх, у межах мож
ливостей, переводити в життя.
Інша атмосфера, та сама праця
Це вже належить до американської
системи, що політику „робиться" не
тільки в конференційних залях, але
й в приватних зустрічах. Це ми мали
на увазі, коли того самого дня, у чет
вер ввечері, запросили на вечерю од
ного з найбільш впливових законо
давців у закордонних справах, сена
тора Александра Смита з Ню Джерзі,
разом з його дружиною та секретар
кою (місс Елизабет Веррі), як також
директора Дорадчого Комітету На
ціональностей, Алберта Германа.
Очевидно, що ми не могли видумати
ліпшого місця на це прийняття, як
згаданий вже ресторан Омара Кая-
ма, навіяний духом „нового амери-
канізму" його власника-іміґранта п.
Мардікіяна, автора „Пісні Америки".
Тема нашої розмови при вечері?
Що в таких випадках тільки не го
вориться, але в цій розмові не бага
то було речень, в яких не повторя
лися б такі слова, як „Юкрейн", „лі-
берейшен", „фрідом" і т. п. Вечеря
затягнулась. Не одне ми сказали і
не одне довідались, а в першу чергу
знову переконались, що Україна, її
нарід і її змагання до волі мають та
ки справді великих і щирих звелич-
ників та приятелів серед американ
ського народу.
Ходимо, чекаємо, здобуваємо...
П'ятниця, 17-го серпня. — Для на
шої місії залишилось ще багато не
так конкретних завдань, як радше
можливостей. В першу чергу ми по
чали відвідувати конвенційні делега
ції з поодиноких стейтів, зокрема тих,
де є більші українські скупчення. Ми
бо вважали, що відвідини і розмови
з тими делегаціями, хоч і не мали б
конкретного конвенційного резуль
тату, проте вони важливі для наших
громад в поодиноких стейтах. При-
явність делегації нашої крайової ре
презентації на партійній конвенції,
рухливість та активність тієї делега
ції може послужити для кожного
партійного стейтового лідера, сена
тора чи конгресмена наявним дока
зом нашого заінтересування пробле
мами нашої країни та її політики, а
тим самим і піднести вартість та зна
чення наших зорганізованих громад
у поодиноких стейтах.
Мандрівка від одної стейтової деле
гації до другої не була легка. Деле
гації та всілякі комісії були розпо
рошені по різних готелях, заблизько
віддалених один від одного, щоб їха
ти до них, і задалеко, щоб промірю
вати цю віддаль пішком. Але іншої
ради не було. Треба було ходити, шу
кати, заглядати, розпитувати, промі
рювати поверхи. При цьому треба бу
ло подбати й про білети вступу на
конвенцію, яка мала початись у най
ближчий понеділок. А дістати ці бі
лети це теж справа не легка, бо до
слівно сотні, якщо не тисячі, людей
„облягали" місце видачі білетів. Пов
них дві години довелось нам „стара
тись", поки ми мали білети в руках.
Додам, що в цьому ми мали окремий
успіх, бо нам пощастило дістати де
легатські білети із спеціяльними
відзнаками та правом входу і перебу
вання на залі нарад, якого не мали
гості і спостерігачі.
6І