важко? Ні, це тільки право як таке,
про яке ми цілий час споримо". Ко
лоністи бачили, що це право і ці
вольності були істотні для їх щастя,
безпеки й розвитку, і були готові бо
ронити їх зброєю. Це вже була ідея,
том цієї ідеї вольноети: в її обороні
виступали поети, агітатори й орато
ри. Це в її справі драматично про
мовляв Петрик Генрі на Конвенції
в Вірджінії і кликав: „Дайте мені
волю або дайте мені смерть!"
Так, здається мені, економічні і
конституційні проблеми доповняли
ся, одні одним додавали сенсу в
очах колоністів.
Це були конкретні причини: їх
згадували в численних петиціях до
а не тільки конкретне невдоволення.
Це була вже ідея, що виходила за
межі приватних інтересів колоністів,
за межі окремих колоній і ставала
спільною справою об'єднаних коло
ній. Вже можна було стати патріо-
короля, їх подано в Деклярації 2-го
Континентального Конгресу в липні
1775 року, і знову, рік пізніше, в Де
клярації Незалежности.
Але, здається мені, була ще інша,
тоді ще певно не усвідомлена причи
на: історична конечність. У вісімнад
цятому сторіччі, в кілька генерацій
після першого колоніяльного посе
лення, — колоніст перестав уже бу
ти бритійцем за психологією, за сві
тоглядом, за практичним досвідом
Бенджемін Франклін (1706-1790)
*в