Basic HTML Version
самоуправи, за економічною ситуа
цією . . . Навіть особа короля, що
могла ще держати переселенців з до
помогою сентименту льояльности,
навіть ця особа мусіла стати для пе
ресічного колоніста-піонера далекою,
нереальною, а й те, що батьки роз
казували, звичайно не надто поси
лювало авторитет і повагу корони.
Америка була задалеко, щоб стати
правдивою частиною Британської мо
нархії, але рівночасно, її мешканці
були занадто незалежні світоглядом,
занадто свідомі традиційних вольнос-
тей, щоб дозволити звести Америку
до ряду звичайних колоній, як це
хотів король. На тому тлі конфлікт
ставав неминучий, і тільки неначе
ждав на конкретні причини.
** *
Сьогодні, з перспективи історії,
важко уявити собі, що революція
1775-го року була наділі тільки обо
роною старого ладу і велася за „при
вернення старої гармонії" між мате
риком і колоніями. Це була бороть
ба проти Бритійського Парляменту,
а не проти короля чи „Матірнього
Краю". Другий
Континентальний
Конгрес заявив був виразно у своїй
Деклярації 6 липня: „Ми не підня
ли зброї з амбітним наміром сепара
ції від Великої Британії і творення
незалежних держав". А два дні пі
сля цієї деклярації Конгрес вислав
другу петицію до короля: „Ми, Ва
шої Милос/и вірні піддані з Коло
ній . . . подаємо цю покірну пети
цію . . . " Були там, правда, рішучі
домагання, може не цілком згідні з
„покірністю", але далі говорилось:
„ . . .Прив'язані до особи Вашої Ми-
лости і Його Родини й уряду, з усі
єю відданістю надхненою принци
пами і любов'ю, з'єднані з Великою
Британією найсильнішими нитками,
які тільки можуть в'язати спільноти,
осуджуючи кожну подію, що могла б
послабити ці нитки . . . ми урочисто
запевняємо Вашу Милість, що ми га
ряче бажаємо привернення давнішої
гармоні ї . . . " Перший підпис на цій
вірнопідданчій петиції звучав: Джан
Генкок. Це був той підпис, що рік
пізніше був знову першим на Декля
рації Незалежности. З ним був і під
пис внескодавця Деклярації Неза
лежности Ричарда Г. Лі, її автора
Томи Джефферсона й інших делега
тів.
На щастя колоністів — король зіг
норував петицію.
**
Неначе з ударом годинника на Но
вий Рік 1776 р. ситуація почала змі
нятися. В січні 1776 року Том Пейн
випустив у світ свій славний пам
флет „Коммон Сенс" — Здоровий ро
зум. В ньому було багато перебор
щення і фраз. Але вперше була там
виразна і часто драстична атака на
короля Юрія Третього, тирана, коро
лівського „брута" і таке інше, і
на саму інституцію монархії. І за
гальним висновком було: ці колонії
повинні стати вільними, незалежни
ми державами. Ґрунт виявився не
звичайно сприятливий: не зважаючи
на голоси ряду поважних льоялістів
— ідея незалежности швидко шири
лась між населенням, від Колонії Ню
Гемппгір, на півночі, — до Колонії
Джорджії на півдні.
П'ятнадцятого травня 1776 року
вірджінійський парлямент прийняв
резолюцію, якою доручив своїм де
легатам на Континентальний Кон
грес домагатися там деклярації неза
лежности в імені всіх Колоній. Та це
були не тільки столичні настрої. В
архівах можна бачити десятки про
токолів рішень міських чи повітових
рад того часу, які — на запит парля
менту Вірджінії— заявляли: „ . . . рі
шено одноголосно, що якщо Достой
ний Конгрес, для безпеки наших Коло
ній, проголосить їх незалежними від
Королівства Великої Британії, ми
мешканці . . . готові поставити до
диспозиції наше життя і майно, щоб
піддержати постанову
Конгресу".
Правда, можна знайти і таке, що на
запит парляменту „рішено відповіс
ти негативно" . . . вслід за чим „ряд
поважних громадян, яких підписи
положено внизу, вважаючи, що по-
вище рішення може спричинитися
до незгоди між колоніями і пошко
дити спільній справі, публічно за
протестувати проти нього, в надії що
46