Basic HTML Version
ська Революція" не зовсім влучна
для тих часів: тоді Америка була
тільки географічною назвою конти
ненту, але політичними творами і
назвами були тільки колонії: Ню
Гемпшір, Масачусетс, Ню Иорк, Вір-
джінія і інші, тринадцять числом.
Від Першого Континентального Кон
гресу в 1774 році називали себе во
ни „Об'єднаними Колоніями", а що
йно в Деклярації Незалежности —
Об'єднаними Державами Америки.
Завзятці однієї Колонії — Масачу
сетс, зовсім на власну руку почали
стріляти під Лексінгтоном 19-го квіт
ня 1775 року. І тільки потому всі Ко
лонії стали до зброї, бо ребелія стала
спільною справою „цих Об'єднаних
Колоній". А при тому: який малий
простір великого континенту Амери
ки був у стані революції — вузька
смуга східнього побережжя.
І знову — з перспективи часу —
модерний американський історик од
нієї скрайньої групи твердитиме, що
була це чисто і виключно економіч
на революція; представник другої
школи відповість йому, що це вже
американський націоналізм і почут
тя політичної самовистачальности
народились були в половині 18-го
сторіччя в колоніях і лягли в осно
ву революції. І обидва матимуть свої
докази й аргументи. Шкільний під
ручник підкреслюватиме патріотизм
і демократизм революціонерів, а
ідеалісти європейського виховання
добачатимуть в них ірраціональні
ідеї.
Здається мені, що безпосередні
причини революції були такі різні,
як різні були ті люди, що її робили,
як різні були їх особисті Й КОЛОНІ
АЛЬНІ інтереси, їх економічні пробле
ми чи їх світогляд. Предки револю
ціонерів прийшли були до Нового
Світу, гнані різними причинами. Але
ціль їх була загально однакова: ма
ти тут нагоду свобідного розвитку і
свобідного змагання до щастя, як
вони уявляли собі своє щастя. Вони
творили свої нові форми політичного
самоуправління, свої — їм вигідні —
форми життя-буття. Робили і на про
тязі життя цілих поколінь привикли
робити те, що їм здавалося корисним
для їх добробуті', безпеки й будуч-
ности. Розвивали свою економіку,
промисел, торгівлю; КОЛОНІАЛЬНІ ко
раблі плавали по морі й везли сирі
вець чи готовий товар; закордонна й
заморська торгів.ля (рум, меляса, де
рево, бавовна, невільники) почали
цвісти майже нарівні з крайовою, і
поволі своя індустрія зменшувала
потребу довозити з Англії одяги,
зброю чи мебель. В половині 18-го
сторіччя колоністи ставали все біль
ше незалежні практично від матери
ка. Пересічний колоніст не хотів від
короля нічого, тільки, щоб його за
лишили в спокою.
Але, чим менше Америка потребу
вала Британії, тим більше Британія
(і її король) починали потребувати
Америки: її сирівців, ринків збуту,
грошей . . . Г так 18-те сторіччя спов
нене численними відомими вже ак
тами Бритійського Парляменту: про
обмеження колоніяльної навігації,
про гербові значки (штемпелі) і по
датки від різних товарі в . . . обмежен
ня експансії на захід, ігнорування
права на присяжні суди для коло
ністів і т. д. Практично беручи —
майже всі оці акти обмежували еко
номіку колоністів і сягали в їхню
кишеню. Можна тому сказати, що це
були головним чином економічні
причини, що турбували і дратували
пересічного колоніста (а неодин ще,
задовжений по вуха в кишені бри
тійського купця в Лондоні, мав на
дію через війну звільнитись від тя-
гару). Але формально — ці окремі
акти Бритійського Парляменту і уря
ду зводились у висліді до свідомости,
що це порушено вроджені чи тради
цією набуті вольності й права коло
ністів. Все це входило в конститу
ційні проблеми, права, привілеї, пре
стиж колоніяльних самоуправ, які
стояли на сторожі вольностей своїх
мешканців, які єдино мали право на
кладати на них податки, обмежувати
торгівлю, чи ставити перед суд.
Отож, формально, назовні — права і
вольності були предметом спору. Ще
в 1774 році писав Вашингтон в іншо
му листі: „ . . . Проти чого ми бо
ремося? Чи проти того, щоб платити
три пенси за фунт чаю, бо це нам
и