Basic HTML Version
селянин,
і
ця любов
переродилася
в
пристрасть"
(XXI).
14-го травня
1871-го року з цього подружжя на
родився майбутній славний україн
ський письменник — Василь Стефа-
ник.
Василь скінчив сільську школу в
родинному селі Русові, Снятинського
повіту, і в десятому році життя бать
ко віддав його до міської, так званої
„виділової", школи в Снятині, який
був віддалений від Русова тільки 7
кілометрів. Там був Василь до
1883-го року, коли він перейшов до
гімназії в Коломиї. В школах у місті
Василь Стефаник глибоко відчув на-
сміхи над ним — сільським хлопчи
ною, — деяких учнів і учителів та
на все життя зненавидів місто і вирі
шив працювати для покращання до
лі українських селян.
Стефаник був членом Української
Радикальної Партії від її заснування
аж до своєї смерти, але належав до
неї тому, що це була виключно се
лянська партія, а після першої сві
тової війни, як пише Ю. Гаморак,
„не покинув її тому, що був консер-
ватистом і гидував усяким партійним
чи груповим перебіжництвом" (IX).
СОЦІАЛІСТІВ
не любив, бо „всі вони
виглядали на людей, що кар'єру собі
кують — з паюсом, з недолею люд
ською на язиці", як про це сам пи
сав в листі до Вацлава Морачевеько-
го 1896 року (Ю. Гаморак, ст. Х-ХІ).
В 1889 році викрила влада таємне
учнівське товариство в коломийській
гімназії, і внаслідок того вигнали
Стефаника і відомого пізнішого ук
раїнського письменника Леся Марто-
вича з цієї гімназії, і вони перейшли
до гімназії в Дрогобичі. Там Стефа
ник в 1892 році склав іспит зрілости,
і від осени того ж року почав сту
діювати медицину в Краківському
університеті. В Кракові прожив Ва
силь Стефаник аж вісім років (до
1900 року), але медичних студій не
закінчив, бо мав „відразу" до меди
цини і більше цікавився літерату
рою, як наукою в університеті.
В Кракові великий вплив на Сте
фаника мали двоє лікарів: д-р Вац-
лав Морачевський та його дружина-
украінка д-р Софія
Окуневська -
Мо-
рачевська, яка була
першою
жінкою-
лікарем в цілій Австрії. „Вони при
їхали з Цюриху, писав В. Стефаник
у своїй автобіографії, обидвоє ви
сокоосвічені, і я від них користу
вався широким европеїзмом".
Василів батько Семен не був вдо
волений з того, що син не кінчає лі
карських студій. А коли 1-го січня
1900 року вмерла мати Василя Сте
фаника, конфлікт між батьком і си
ном ще більше поглибився, бо шість
місяців пізніше батько вдруге одру
жився, чого не міг зрозуміти Василь,
який дуже любив свою матір. Ва
силь залишився без грошової допо
моги від батька і мусів виїхати з
Кракова.
Від 1901-го до 1903-го року В. Сте
фаник жив у своїх приятелів — Ле
ся Мартовича в Городку, Миколи
Шухевича у Львові, Северина Дани
ловича в Тернополі та о. Івана
Плешкана в селі Чортівці, Городен-
ського повіту. В 1903-ім році В. Сте
фаник їздив на відкриття пам'ятника
І. Котляревському в Полтаві, де пі
знав багатьох визначних українців.
В 1904 році він одружився зі своєю
давньою приятелькою, донькою о.
Кирила Гаморака зі Стецеви, Оль
гою Гаморак, і почав вести госпо
дарку свого тестя, що продовжував
аж до 1910 року.
Батько Василя, Семен, що жив у
сусідньому селі Русові, тішився, що
його син був добрим господарем та
став послом до австрійського парля-
менту в 1908 році. Старий Семен не
міг погодитися тільки з тим, що йо
го син господарив на чужому, і 1910
року дав йому 18 моргів поля
і
до
поміг вибудувати хату й господар
ські будинки. І так Василь Стефаник
1910 року з дружиною і двома си
нами перейшов господарювати до
рідного Русова.
Дня 4-го лютого 1914 року пере
жив В. Стефаник велике горе, бо то
го ж дня померла його дружина, за
лишивши йому трьох малих синів
— Семена, Кирила і Юрка. Дітьми
заопікувалася сестра покійної —
Олена Плешкан, яка була, як пи
ше Ю. Гаморак, „добрим духом не
8Ь