Basic HTML Version
лише для дітей В. Ствфаннка, але й
для нього самого".
В 1916-1917 роках Стефаник про
живав у Відні, куди втік перед ро
сійською інвазією. В 1918 І 1919 ро
ках він був членом Української На
ціональної Ради у Львові і Станисла-
вові і в січні 1919 р. їздив до Києва
як член галицької делегації, де 22-го
січня проголошено соборність укра
їнських земель. Під час польської
окупації західніх українських земель
письменник жив у Русові та тяжко
переживав трагедію українського на
роду. В 1930 році Стефаник важко
захворів, і не прийшов до повного
здоров'я аж до своєї смерти, яка на
стала ранком 7-го грудня 1936 року.
* * *
Василь Стефаник почав писати ще
на гімназійній лавці, але тоді його
пригнічував своєю особистістю його
товариш Лесь Мартович, якого Сте
фаник уважав „геніяльним". Про
довжував він писати і в перших ро
ках університетських студій, але то
дішні українські редакції відмовля
лися друкувати його поезії в прозі.
Аж 1897 року редактор україн
ського часопису „Праця" Вячеслав
Будзиновський надрукував сім но-
вель В. Стефаника, і 60-річчя цієї
події ми відзначуємо сьогодні.
В 1899 році професор Черновець-
кого університету Степан Смаль-
Стоцький видав першу збірку Стефа-
никових новель під заг. „Синя кни
жечка", написавши до неї похвальну
для автора передмову. В 1900 році
вийшла друга збірка Стефаникових
новель — „Камінний хрест", в 1901
— третя — „Дорога", в 1905 році —
збірка „Моє слово", в якій була тіль
ки одна нова новеля — «Суд". Після
того Стефаник нічого не друкував
аж до 1916 року, коли під впливом
воєнних подій написав новелю „Ди
тяча пригода". В 1917 році написав
новелю „Марія". Після нещасливого
закінчення української визвольної
війни Стефаник знову почав писати
і тоді написав 23 новелі, які склали
ся на збірку „Земля", що появилася
у Львові 1926-го року. В 1933 році
появилося збірне видання „Творів"
В. Стефаника, також у Львові. Сте-
фаникові твори друкувалися перед
другою світовою війною і на схід-
ніх українських землях. Появлялися
вони там і пізніше окремими видан
нями.
Ідеї Стефаникових творів
Хоч Іван Франко вірно підкреслив
те нове, що В. Стефаник вніс в ук
раїнське письменство, пізніші кри
тики Стефаникової творчости не ро
зуміли провідної ідеї автора „Синьої
книжечки". І так Антін Крушель-
ницький у передмові до вибору Сте-
„Виводили з села"
Малюнок Ф. Константинова
фаникових новель (Коломия, 1910,
ст. 4, 8) розрізняє між героями Сте
фаникових новель „хлопів-дуків" і
„хлопів-халупників", а також „бездом
них пролетарів"-форналів. Крушель-
ницький писав із соціялістичного
становища так:
„Ціла ненависть бездомного про
летаря до хлопа-рільника, хоч би на
віть халупника, проявляється з усією
силою в новелі „Палій" . . . Хлопи
пролетарі з клясової ненависти до
хлопів-рільників йдуть проти інтере
сів не тільки сих останніх, але й
своїх власних".
35