Basic HTML Version
українські політичні кола початково
про незалежність України і її держав
ну окреміштсть від Росії навіть боя
лися думати, а не то говорити. Але
водночас незаперечною правдою є,
що воля України, народжена в тяж
ких болях і в трудну годину, стала
вже з початком 1918 року дійсністю,
як і зафіксованою історичною прав
дою є, що 22 січня 1918 р. постала
Українська Держава і що 22 січня
1919 р. проголошено соборність укра
їнських земель.
Вже короткий огляд подій, що від
булися на протязі 1917 року, дово
дить, якою стихійною була воля ук
раїнського народу до власної держав-
ности, з якою напругою і неминучіс
тю кристалізувалася і формувалася
вона в державнотворчі акти. Вже 20
березня 1917 року постає в Києві Ук
раїнська Центральна Рада, до якої
входять представники українських
політичних партій, станових, культур
них і господарських організацій, —
українська політична репрезентація,
яка, не зважаючи на те, що в програ
му свою кладе тільки здійснення на
ціонально - територіяльної автономії
України в межах Російської держави,
зустрічає запеклий спротив збоку ро
сійської „революційної демократії" і
навіть погрозу розігнати її — Цент
ральну Раду — збройною силою. Та
ке ставлення російського Тимчасово
го уряду, очолюваного „демократом"
Керенським, відкриває очі багатьом
тогочасним провідникам, поглиблює
свідомість української національної
окремішности і приводить до напо
легливої протидії, яка виявляється в
низці українських маніфестаційних
з'їздів і актів. В днях 17-21 квітня
відбувається в Києві Всеукраїнський
Національний Конгрес, який підтри
мує Центральну Раду, очолювану
проф. Михайлом Грушевським, і її
вимоги в справі автономії для Укра
їни. Вслід за цим Конгресом на про
тязі травня і червня відбуваються та
кі маніфестації, як Перший Всеукра
їнський Військовий З'їзд (19-21 трав
ня) , Перший Всеукраїнський Селян
ський З'їзд (10 червня) та Другий
Всеукраїнський Військовий З'їзд (17
червня), які стають одностайно за
Українською Національною Радою і
уможливлюють їй своєю солідарніс
тю проголошення 1-го Універсалу в
дні 23 червня 1917 року з першими
нотками рішучої волі до незалежного
існування. „Однині самі будемо тво
рити наше життя!" Одностайна поста
ва українства, проголошення 1-го
Універсалу, створення перших міні
стерств при Центральній Раді у фор
мі Генерального Секретаріяту і Сек
ретаріяту Військових справ приму
шують Тимчасовий уряд Керенського
визнати Українську Центральну Ра
ду автономним правлінням України,
її політичною репрезентацією, ствер
дити державноправний стан, що його
проголошено 2-им Універсалом 16-го
липня 1917 року. Як завершення цьо
го періоду українського державного
будівництва, відбувся 23 липня 1-ий
Всеукраїнський
Робітничий
З'їзд,
який теж підтримав Українську Цент
ральну Раду.
Другий період активности тогочас
ного українства позначився початко
во деяким відступом. В обличчі зброй
ного протиукраїнського виступу ген.
Корнілова, Центральна Рада була
примушена піти на вимоги Тимчасо
вого уряду і обмежити територію ав
тономної України до п'ятьох губерній
(Київської, Волинської, Полтавської,
Подільської і Чернігівської), і зрезиґ-
нувати з плянів творення української
автономної збройної сили, одержуючи
за це право створити український ав
тономний уряд під назвою Генераль
ного Секретаріяту з окремими міні
стерствами для справ внутрішніх, ос
віти, фінансів, хліборобства, міжна
ціональних і контролі. Акцентуючи
назовні вимоги Тимчасового уряду,
Українська Центральна Рада і Гене
ральний Секретаріят свою практичну
діяльність проводили далі на терені
всієї України і продовжували заходи
для організації української армії, ве
дені напівлегально Генеральним Вій
ськовим Комітетом при Центральній
Раді, невизнаним і незатвердженим
Тимчасовим урядом. Щоб скинути з
себе накинуті їй Керенським терито-
ріяльні і компетенційні обмеження,
Українська Центральна Рада скорис-
тала з Жовтневої, чи пак Листопадо-
31