Basic HTML Version
1917-ИЙ РІК В УКРАЇНІ
ВІД АВТОНОМП І ФЕДЕРАЦП ДО НЕЗАЛЕЖНОСТИ І СУВЕРЕННОСТИ
Написав Богдан
Кравців
У 1957 році минає сорок років з ча
су, як Україна почала класти осно
ви своєї державности, своєї суверен-
ности і соборности. Березнева рево
люція 1917 року, що сколихнула цар
ською тюрмою народів, відкрила ши
роко ворота до вільного і незалежно
го життя. Але ж багатовікова нево
ля, довготривала об'єднаність в дер
жавному організмі однієї імперії, дов
гі роки чужого державного закону
й ладу тягарем лягли на духовість по
неволених Москвою народів, і ні один
з них не мав потрібної сили й гото-
вости, щоб з упадком царської тиранії
стати зараз на власні ноги, творити
й організувати самому своє життя,
виходити на шлях самовизначення.
На протязі майже сорока років, що
минули з того часу, особливо ж у
перші роки після закінчення україн
ських визвольних змагань, 1917 рік
був темою затяжних і палких диску
сій. Представники різних політичних
напрямків і угрупувань, що були
ініціяторами і творцями подій того
часу, обвинувачували один одного в
недолугості, нерішучості, а то й у не
бажанні творити власне державне
життя, будувати Українську Держа
ву. Націоналісти, що свій родовід ви
водили від Миколи Міхновського і йо
го „Самостійної України" перших ро
ків існування Революційної Україн
ської Партії, обвинувачували
СОЦІА
ЛІСТІВ
у російському партійному па
тріотизмі, в намаганні валити укра
їнську державність, якщо вона не бу
де соціялістичною. З другого боку,
соціялісги обвинувачували незалеж
ників Української Народної Партії в
льояльності до царського уряду і на
віть в заперечуванні всякого „сепа
ратизму". У висліді ще й досьогодні
не маємо об'єктивної історії лочатків
того, що можна назвати українською
революцією. Яку б книжку, які б спо
гади з тих часів ми не розгорнули, во
ни сповнені тяжких і болючих заки
дів, інвектив, інколи й обвинувачень
навіть у національному зрадництві.
Читаючи історію сімнадцятого ро
ку в насвітленні українських партій
них діячів, не можна отрястися від
враження, що всі вони у своїх мірку
ваннях і суперечках виходили з ба
жання бачити українську держав
ність такою, як вона їм почала уявля
тися по роках, а то й десятиріччях бо-
ботьби за ту державність, значить
уже готовою, сформованою, ефектов-
ною. Про те, що кожен нарід у своє
му державному ставленні мусить
пройти довгий і трудний шлях підго-
тови, експериментів, помилок, упад-
ків і зривів, поразок і перемог — ук
раїнські діячі правого чи лівого на
прямків не думали, а то й не пробу
вали брати такої наявної правди до
уваги.
А тимчасом в історії українських
визвольних змагань 1917 рік є одним
із найбільш творчих і найбільш по
зитивних. На протязі десятьох міся
ців — від березневої революції в Ро
сії до 4-го Універсалу, що ним 22 січ
ня 1918 року проголошено вільну
і незалежну Українську Народну Рес
публіку, Україна пройшла процес
державного ставання, що його інші
народи проходять інколи цілими де
сятиріччями.
Це правда, що в березні 1917 року
Україна не була готовою до держав
ного існування і життя, як і правда,
що національна свідомість була в Ук
раїні слаба і нерозвинена. Це правда,
що не тільки загал, але й провідні
ЗО