Basic HTML Version
ЄНОТ РИБАЛКА
У старому лісі край широкого лу
гу кують зозулі, у вільшині дзюр-
че непомітна річечка. Подолавши
кам'янистий перекат, вона вгамовує
ться і створює тихе плесо. У" кришта
левій воді на піщаній обмілині бага
то дрібної риби. Біля берега стоять
щупачки, а глибше, навколо каменя,
скупчився табунець пічкурів.
Раптом з чорно-синьої глибини ями
в положистий берег ударила велика
рибина. Хлюпнула вода. Перелякана
дрібнота кинулася врозтіч. Щука! . .
З розгону виплеснувшись на обміли
ну, вона показала на коротку мить
свій м'ясистий хребет.
В ту ж хвилину з прибережного
куща камінцем шугнуло у воду кош
лате звірятко. Райдугою спалахнув
променистий сніп крапель і згас у
повітрі. По скаламученому плесі пі
шли хвилясті кола. Мабуть, звірятко
націлялось на „куму", але . . . про
махнулось. Стрибок був добре розра
хований і все ж невдалий. Півметро
ва рибина, мало не зачепивши невда-
ху-рибалку хвостом по носі, встигла
втекти.
Висунувши з води гостру мордоч
ку, звірятко сердито пирхнуло і, ля
паючи лапками по мілководдю, по
бігло до берега, вискочило на кручу,
обтрусилось і зникло в густих ку
щах.
Хто ж цей незвичайний рибалка?
Борсук? Ні! То єнот-новосел. В лі
сах українського Полісся уссурійські
єноти — недавні переселенці: кілька
років тому їх привезли сюди з дале-
косхідньої тайги. Тепер вони розпло
дились і стали вже звичайними пред
ставниками місцевої фавни.
Вдень єнота рідко коли зустрінеш.
Полює він найчастіше вночі, рано
вранці чи пізнього вечора. їдять єно
ти мишей, жаб, ящірок, не гребують
злаками і овочами, але найбільше
люблять рибу. Єнот може з'їсти зра
зу до десяти рибин завбільшки з до
лоню. Але спробуй но спіймати її!
. . . Минуло з півгодини. Вода за
спокоїлась, піднятий намул осів. Зно
ву припливли на обмілину переля
кані рибки, а ось визирнули і великі
головні-чорноспинники.
Не чуючи небезпеки, табунець лег
коважних рибок підплив до самого
берега. Єнот виліз із кущів і знову
кинувся у воду. Уткнувши голову в
пісок, він почав шумно борсатись.
Мить — і в зубах маленького рибал
ки затріпотіла лобаста рибина. Хоч
важко дісталась здобич, зате ж який
добрий сніданок!. .
ЖИВІ „РАДЮЛЬОКАТОРИ'
В Африці, в її повноводних ріках
живе нільський довгорил, або, як
його називають, водяний слон чи
мормирус. Дослідники помітили, що
ця малорухома риба, розміри якої
досягають іноді одного метра, спо
кійно порпаючись у мулі, заздалегідь
дізнається про наближення ворога,
байдуже, звідки б він не з'явився —
спереду, збоку чи ззаду. Крім того,
водяний слон однаково добре пересу
вається як уперед, так і назад. Ви
являється, довгорил має поблизу хво
ста спеціяльний орган — своєрідний
.генератор електромагнетних коли
вань. Він постійно випромінює до ста
електромагнетних імпульсів на хви
лину. Ці сигнали, відбившись від на
вколишніх предметів, вловлюються
„приймачем" — органом, розташова
ним біля спинного плавця. Ось чо
му водяний слон, навіть глибоко за
рившись головою у мул, дізнається
про наближення хижаків. Це дає йо
му змогу своєчасно уникнути небез
пеки.
Крім нільського довгорила, є ще
ряд живих істот, які мають захисні
органи, подібні до вище описаних
„радіольокаторів".
. < $ > .
169