Basic HTML Version
ляв від нього відмовитися. Зате ж
надто романтичних пригод, застав
ляв й українські матері куняти дов
гими ночами по залях українських
товариств, де відбуваються вечорни
ці для молоді. Особливо ж ця мате
ринська опіка потрібна в часі кар
навалу, — стародавнього й дуже пі-
торескного звичаю всіх романських
народів, з яких найширше засвоїв
собі його еспанський. У цей то тиж
день карнавалу — кожного вечора
й ночі, виходять на вулиці сотні ти
сяч масок, з яких одна за одну кра
ща, оригінальніша, багатша й ціка
віша. На широких „авенідас" уже
заздалегідь побудовані трибуни з ти
сячами світел і барвистих прапорців
та лямпіонів, на яких виграють ор
кестри для танцю та виступають при
нагідні артисти зі співом, танком і
грою на гітарі. Серед нашої громади
встановився теж звичай висилати
на кожний карнавал групу молоді
в українських костюмах, яка на
окремому вантажному авті, з на
писом і прапором, виїжджає на най
елегантніші „авенідн" міста й там
виконує декілька точок для пропа
ганди. В 1954 р. вибрано було „міс
карнавалу" якусь аргентинку в кля-
сичному українському народному
строю. Де й як вона його роздобула,
— залишилось таємницею, бо при
їхала вона з провінції на карнавал
у „капіталь-федераль" — тобто в
столицю Аргентини.
Тут і виринає національне питан
ня, і тому не від речі буде трохи
при ньому спинитися. Бо треба знати,
що в Аргентині живе чималий від
соток чужинців, тобто різних ново-
й давніше прибулих „грінгів". Ті, що
прибули ще раніше й вспіли зро
битися „кріожами"(або „креолями"),
не люблять і згадувати, що їхні пред
ки „прибули", а роблять вид, наче
б вони тут же й народилися. Отож
слід познайомитися з тими, які не
почувають себе аргентинцями, та які
відчувають ще досить сильний зв'я
зок зі своїми батьківщинами у ста
рій Европі.
Отож у першу чергу англійці.
Вони становлять у Аргентині зам
кнений, чужий, високий світ, який
тільки врядигоди знизиться до то
го, щоб прийняти до своїх англійсь
ких шкіл дітей „іншої раси". (Але
при допомозі грошей — все дасться
зробити!) Доми їхні в північній ча
стині міста, переважно щільно за
криті парками, а ці від вулиці за
рослі живоплотом. їхні господині не
стоять
ЦІЛЕЙ
ранок перед воротами
з мітлою в руці та з бляшками до
кучерявлення волосся на голові. •.
їх узагалі не видно. Молоді дівчата
топчуть довгими, сухорлявими нога
ми ситківковий корт „Рівер Плейт"
або мокнуть у закритих басейнах
численних клюбів, куди заїжджають
власними автами й тому не пережи
вають романтичних пригод у „ко-
лєктівос". А все ж таки англійці
приймають активну участь у житті
ростучої нації — в індустрії, торгів
лі та, зокрема, комунікації. Доне
давна всі залізниці й телефон були
власністю англійців. Але дискретно,
без розголосу. І коли б не декілька
англосаських назв вулиць, сіл чи
містечок, ніхто і не підозрівав би,
що вони існують у місті „доброго
повітря". Одначе, що робить їм попу
лярність, це рішучий спротив прий
мати аргентинське громадянство.
За англійцями йдуть німці. Стара
німецька еміграція розвинула тут
текстильний і автомобілевий проми
сли, побудувала дороги, розвела са
ди й перерібку овочів та, не зважа
ючи на свої окремі школи, як: „Гум-
больт-шулє" „Отто-Кравзе-шулє" (те
хнічна) та на відомі Баєрсверке та
Сіменсґебойде, — почала була роз
пливатися серед романсько- арабсь
кого світу. Але прийшла друга сві
това війна й влила в їхні, заплюй
пивом і салом, серця тугу за „гай-
матом", а приїзд маси високих бі-
лявців у одягах зі селєдинового су
кна різко припинив асиміляційний
процес. Все ж, великі матеріальні
добра, згідно з перонівськими зако
нами, перейшли на власність держа
ви, а німецькі школи наповнюються
все більше чорнявою, кучерявою ді
творою.
Еспанці — власне кастилійці, або
з аргентинська „кастежанос", — це
культурне ядро аргентинського на-
156