Basic HTML Version
®
S0(Z=
. . . і
коли гасом треба користуватися комбінацією, трамваю, метра
й автобусу, ги „колектива" з поїздом, то на цьому, тільки виграє вро
джений людині гін до авантурництва
. . .
ними зовсім добре можна поборюва
ти величезні простори від місця за-
мешкання до місця праці, від церкви
до школи, та від наших культосвіт
ніх товариств до наших знайомих.
І коли часом треба користуватися
комбінацією трамваю, метра й авто
бусу, чи „колектива" з поїздом —
то на цьому тільки виграє вродже
ний людині гін до авантурництва.
З усіх цих засобів, безперечно, най
цікавіші „колєктіво". Це наче великі
санітарні авта з вікнами й лавками,
яких небагато, зате побільше стоя
чих місць, на яких люди, зігнуті в
дугу, тиснуться скільки влізе. Зокре
ма ж молоді, кучеряві „кабаллєрос"
люблять створювати „штучну" тісно
ту, коли в їхньому сусідстві найдеть
ся будь-яка „чіка" . . . Шофер однією
рукою тримає керівницю, другою
продає квиток і бере гроші. На цікаві
написи про взаємну ввічливість та
джентелменство супроти жінок і ді
тей, або ж на такі стереотипні як
„забороняється плювати з гігієніч
них причин", ніхто не звертає уваги.
Над шофером велике дзеркало на
всю ширину „колективу", а на ньо
му всякі образочки, прикраси, ма-
скотки, на гумці висять вужі, чере
пахи, пси, коти, танцюристки, чор
тики, а нерідко дитячий черевичок,
якого в темноті й суматосі не тяжко
загубити. Зверху „колективи" розма
льовані червоними, жовтими, чи зе
леними кольорами та ще й з пре
гарними орнаментами „а ля льос
Інкас" — такими самими, якими роз
мальовують „ґавчі* свої візки на двох
великих колесах, з баскими кіньми
та ще й дзвіночками довкола неве
личкого дашка над візником. Часом
оці, тількищо освоєні коні люблять
виїхати разом з візником на хідник,
але завжди знайдеться якийсь еле
гантний „кабаллєро", що вміє вхопи
ти за уздечку...
Здивування новоприбулого викли
кає дальше спостереження. Переїж
джаючи будь-яким засобом льокомо-
ції попри вузенький хідничок, паса
жир може дуже легко заглянути в
аргентинську хату, якщо в ній на
часок відкриють вікно. А якщо він
уже в перших днях мав нагоду зайти
в хату аргентинця, — тоді його спо
стереження будуть ще докладніші.
Оглядана крізь вікно, чи крізь двері
— хата аргентинського громадянина,
обставлена меблями в стилях „ампір",
„сецесії", „рустіко" чи різних „Лк>-
довиків". Вони, до речі, перекинули
ся б у могилі на вид такого стилю,
158