Basic HTML Version
няли мене до учительської семінарії
в Новому Бузі на Херсонщині, де я
пробув заледве один семестр, бо ви
гнали за приналежність до РУП (Ре
волюційна Українська Партія).
Просидівши в чигринській тюрмі
6 місяців, на диво, був випущений
під догляд поліції. Прийшов до бать
ка та й знову чую те саме:
„Хлопці, дівчата, виходьте на бу
ряки, 10 копійок. Увечорі гроші. Ви
ходьте на буряки!"
Дивно! Коли я був малим, ходив
збирати жучків з буряків за 10 ко
пійок і в суботу чехоня (риба, Є. О.),
а тепер тільки 10 копійок. А я ж
належу до РУП та й маю вже 19 ро
ків! Пішов я пішки знову до Чигри-
на, а з Чигрина в Суботів, де були
наймиліші дядьки і переховували
всяких збігців, то й від поліції було
там захисніше. У Суботові о. Гру-
шевський дав 18 карбованців, і я по
чимчикував до Вужина, — приста
нув на Дніпрі, за 15 верств від Су-
ботова.
Першим пароплавом, що йшов з
Катеринослава до Києва, подався й
я, — так собі, без всяких плянів.
Була то осінь, на Дніпрі холодно,
а я лихо вдягнений . . .
На тім самім пароплаві їхала гру
па дівчат та дуже гарно співала ук
раїнських пісень. Підмазався й я до
дівчат, аж виявилося, що то вчитель
ки з Полтавщини. Одна з них дала
мені адресу Є. X. Чикаленка, на Ма-
ріїнсько-Благовіщенській 91.
По приїзді, прохарчувався я один
день у Почаївській Лаврі, а виспав
ся в Царському Саді, і пішов до Чи
каленка. Чикаленко прийняв мене,
дав читати „Кобзаря" та переписати
один вірш. Євген Харлампович добре
розпитався мене та на другий день
примістив у „Раді", бо „Громадську
Думку" вже зачинила поліція.
У „Раді" я заробляв 20 карбован
ців на місяць, чай та помешкання.
Замітав редакцію, ходив на пошту та
сторожував.
Незадовго був приміщений зі мною
Володимир Самійленко (Сивенький),
поет, мила людина, бідна, як цер
ковна миша. Тож мені було весело,
бо ночами розмовляли, смажили са
ло в грубі на шпичках та їли з жит
нім хлібом, тільки що у Володимира
Віталійовича треба було видушувати
розмову, такий був маломовний.
Та й Симон Васильович Петлюра
на кілька день прилучився до нас,
аж поки був організований тижневик
„Слово". Непосидющий, балакучий,
жвавий, не ходив, а майже бігав,
трохи сварливий.
Привів Симон Васильович до ре
дакції Максима Гехтера, українсько
го жидка, якому Чикаленко дав ве
сти відділ „По Росії", та Гехтер ли
хо володів українською мовою. Були
в редакції два томи словника Спіл
ки, та то мало помагало, хто не
знав української мови. Я допомагав
Гехтерові в перекладах, а що Гех
тер був здібною людиною, то витво
рився з нього не абиякий публіцист.
Подібний до Петлюри був Василь
Королів — жвавий, діловитий, ко
мерсант і гарячий патріот.
Сергій Єфремов, Дмитро Дорошен
ко, Володимир Винниченко, Черка-
сенко — велика сила ідейного люду
напливала до „Ради", — у більшості
біднота, що висиділа по тюрмах та
стратила службу.
Ага! Ще про Вас. Королева: пер
ший між українцями мав він само
ката (велосипеда), яким їздив аж у
Диканьку.
Грицько Чупринка причвалав до
нас — загорений, сухий, слабий на
шлунок, нирки, і з гумовим мішком,
який надував, щоб робити з нього
подушку, а коли хворів на живіт, чи
на нирки, наливав його гарячою во
дою і лягав на нього.
Переїхав до Києва з „ЛНВістни-
ком" і проф. М. Грушевський, від
крив також книгарню, та й покли
кав на секретаря Петлюру.
Дмитро Іванович Дорошенко, по-
томок гетьмана Петра Дорошенка,
студент-історик, вродливий, так і на
гадував, Що він того славного роду
оборонців України, аристократ, сві
домий українець, гарно та швидко
писав.
Коли 12 квітня 1908 р. Мирослав
Січинський забив Потоцького, „Ра
да" видала брошуру „Всесвіт в укра
їнській справі". Десь то було в міся-
Ц7