Basic HTML Version
КОЗАК З МАССАЧУСЕТС
Написав Ярослав Курдидик
З Іваном Бондаренком ми по
знайомилися не випадково. Ні, я
чув від моїх знайомих про нього
дуже багато цікавого. Від оповідань,
що межували малощо не з леґендою,
аж до вісток, що полонили мене
своєю загадковістю. Все те, що я чув
про ту людину, можна було б зве
сти до кількох коротких речень:
Іван Бондаренко був багатим фарме-
ром і жив самітно у „берґшайрських
горах". Найближчі його сусіди жили
у віддалі кількох миль від нього, йо
му було під сімдесятку, походив з
Київщини й перебував у стейті Мас-
сечусетс біля 50 років. Був дуже при
вітною і культурною людиною. Та
найбільш загадковим для всіх було
те, чому він не одружився, хоч усі
згідно твердили одне й те саме, що
Бондаренко був кремезний старший
мужчина і дуже пристінний з облич
чя. А потім я вирішив виїхати в
„берґшайрські гори", щоб з ним по
знайомитися. Признаюся — не роз
чарувався . . .
У Бондаренка варто було б зали
шитися на пів року часу й написати
повість під заголовком: — „Козак
з Массечусетсу". . . Не потрібно бу
ло б нічого вигадувати, ані фанта
зувати, а списати тільки його біо
графію.
Приїхав Бондаренко до Америки
сімнадцятилітнім хлопцем. Не хотів,
як його троє старших братів, слу
жити в царському, чужому йому вій
ську. Попрацювавши трохи в місті,
почув, що місто не для нього — си
на українського чорнозему. Йому
здавалося, що він там душиться від
пилюги й гамору. Тужив за просто
ром й зеленню . . . Грошей у нього
було небагато, а тут хотілося купити
фарму таку, щоб вона своєю величи
ною нагадувала хоч трохи просто
рий хутір його батьків у Київщині.
І вони купили на спілку удвох
з приятелем таку фарму — ве
лику й дешеву. Була це не одна, а
кілька фарм колишніх англійських
колоністів, які залишили їх тому,
що на тому камінню, хоч і як вони
важко працювали, не змогли виро
бити стільки, щоб прожити. І ось са
ме в цьому місці треба було б роз
починати повість - біографію. Але
що б її написати точно й вірно, тре
ба справді таки поїхати й подивити
ся, що можуть зробити роботящі
українські руки за 40 років. Прия
тель, з яким Бондаренко купив до
спілки фарму, за кілька років помер
і те, що можна побачити, це дослівно
досягнення однієї людини.
Використавши те, що через його
розлогу, лісом покриту фарму пере
пливав гірський потік, Бондаренко
побудував на його річищі загати-
дамби, наповнив водою гірські нетрі,
й таким робом постали три озерця,
площею на 100 акрів і глибиною
на десятки стіп. Це може одно із
перших досягнень цього козацького
нащадка, що не в образу йому —
мав силу вола, а роботящість бджо
л и . . . Про якість риби, яку там ро
звів цей козарлюга і яку можна
вільно ловити, щоб висловитися
в цій „матерії", треба бути фахів-
цем-рибалкою. Я можу сказати тіль
ки, як звичайнісінький ляік у тому
ділі, що риба на смак чудова, а по
падається нерідко на довжину руки.
З подробиць знаю ще, що коли ха
зяїнові треба риби, він бере вудку і
вертається зі щукою, коропом або
окунем так швидко, якби їх не треба
було ловити.
При берегах озерець гойдаються
задумливо човни, і кожен, хто роман-
ЦІ