Basic HTML Version
В тіні помаранчевих садів
Прощай, Маямі! В четвер о восьмій
годині ранку ви заладовуєте свій ба
гажник і рушаєте в дорогу.
Хочете знову вертатися Атлан-
тійським побережжям, чи волієте ку
патися у морі помаранчевих садів
(ч. д. 34, 27, 44)? Це перша ваша
нагода зустріти віч-на-віч овочеві де
рева, що, прикрашені золотистими ку
лями помаранч, нагадують барвисті
різдвяні ялинки. Переїхавши першу
сотню миль, ви спочиваєте в тіні по
маранчевих садів.
Дерева нагадують наші яблінки,
багатолисті, кучеряві і невисокі. Ово
чі їх ті самі, що по наших крамни
цях, лише — без штучного напису
„поцілунок сонця". Ви піднімаєте од
ну помаранчу, що лежить при самій
дорозі, і з почуттям винуватого зло
дія ховаєте її на пам'ятку. Вона на
гріта сонцем, запашна, достигла,
правдивий овоч з раю на з емл і . . .
Час наглить. Перед вами місто Ор-
ляндо. Тут в'їжджаєте на дорогу ч.
17 — а двадцять миль далі знайома
301. В Річмонді переключаєтеся на
одинку і їдете просто на столицю Ва
шингтон. Прекрасна, кольориста до
рога.
Неділя і ви не побачите Капіто-
лю, як він пульсує своїм щоденним
життям. В будні ви можете побувати
на засіданні обидвох палат (25 ц.),
бачити усміхненого Ніксона, покуш
тувати славної, сенаторської, фасо-
левої юшки, що її реклямують ме-
ню-карти у ресторані, призначеному
для сенаторів і службовців Капітолю.
За окремим дозволом і ви можете там
підкріпити свої сили.
Зайдіть під Білий Дім. Важка, по
полуднева дрімота нависла над його
вікнами. Пінисті водограї перелива
ються каскадами кришталевих пер
лин, а ситі білочки проситимуть го
рішків лише за звичкою. А ось і го
луби знайомляться з вами, ховаючи
в райдужних пірцях останні промені
заходячого літнього сонця.
Ви гладите добросердні, ніжні ство
ріння, що розжаленими очками пи
татимуть: — Невже ж хочете промі
няти нас за крокодилів і папуг? Не
вже ж вам з нами не добре?
8. 10. 1956.
. * .
ЩІТКА НА ЯЗИЦІ
Подібно до скляного паперу, ко
тячий язик вкритий дряпучими горб
ками. Ще шорсткішу щітку мають
на язиці великі хижаки з родини кі
шок — леви, тигри.
Хто бував в зоопарку в години го
дівлі хижаків, той міг помітити, як
леви, леопарди, пуми, тигри, барси
обгризають великі кістки, а прирослі
до них шматочки м'яса легко, наче
рашпілем, здирають язиком. Рись,
дика кішка, а також тигри, снігові
барси,
леопарди,
леви
здебіль
шого підстерігають свою здобич з
якоїсь засідки. У диких тварин доб
ре розвинений нюх. Хижакові, що
чатує на здобич, треба, крім доброго
маскування, якнайменше пахнути,
інакше ніщо не допоможе підстерег
ти жертву: дика коза чи інша тва
рина здаля нюхом почує хижака і
школи не підійде до його засідки на
близьку відстань.
Щітка на язиці допомагає хижако
ві з родини кішок навести відповід
ний „туалет". Кожний з вас бачив,
як старанно вилизує свою шкіру до
машня кішка. її дикі родичі також
„чистюхи". Язиком, наче щіткою,
вони чепурять своє хутро. Чисте, во
но значно менше пахне, а це має ве
лике значення при полюванні. Охай
ність, захисне забарвлення, безшумна
хода — характерні для тварин хи
жаків, що здобувають їжу, нападаю
чи на свою жертву зненацька.
У хижаків з родини собачих цих
пристосувань немає. Собаки, вовки,
лисиці здобич свою не підстерігають
із засідки, а заганяють, бо можуть
довго і швидко бігати. Недарма ка
жуть, що вовка ноги годують.
ЦО