Basic HTML Version
ках, а одну із них обов'язково одер
жить ваша дружина на спогад.
А може хочете відвідати джунґлі
з папугами і порозмовляти трохи з
балакучими птахами, які вітатимуть
вас привітним гелло! Я не раджу
вам витрачати час на оглядини Евер-
ґлейде парку із північної його сторо
ни. Дві години плавби човном серед
спеки, комарів і багон за 3.30 дол.
від особи, це ніяка атракція. Краще
зробіть приємність синові, беріть мо-
торовий човен (1.50 дол на годину),
мапу, добрий настрій і їдьте погуляти
по синьому морю
Подорож цікава і повна емоцій. Не
звертайте уваги на пелікана-бабу, що,
примостившися
на прибережному
стовпі, прощатиме вас підзорливою
усмішкою. А може йому заздро, що
не пливе з вами?
На малому човні, мов на лушпин
ці, плистимете все далі і далі. Гама-
ліє! Серце мліє! Сказилося мор е . . .
Дикі, пінисті буруни кидатимуть
вами на всі боки. А може це не Ат-
лантійський океан — а Дніпрові по
роги?
Вам причувається рідна пісня, ски
гління чайки і щось тепле, тепле на
лягатиме на втомлену д ушу . . .
Химерна мала показує незрозумілі
знаки. Маямі — Київ — Дніпро і
Біскайський залив змішуються в од
но і ви вже свідомі того, що втрати
ли цілковито орієнтацію. Екзотич
ний краєвид нагадує вам пригоди Ро-
бінзона Крузо, і щойно тепер ви по
бачите, що і мапа і власна спосте
режливість цілковито завели. Треба
шукати помочі. Ваші очі запримічу-
ють на овиді маленьку цяточку. То
мільйонерська резиденція, до якої
в'їжджаєте від сторони моря — не-
прошеним гостем. Перелякана стар
ша дама не згіршується появою ва
шого сина, що, всупереч етиці, ввій
шов до вітальні в купелевих штанця-
тах.
Але, о горе! Вона зовсім не визна
ється на мапі і не вміє показати, в
якому напрямі є Маямі-Біч. На допо
могу приходить старий мурин-слуга.
Бистрими, інтелігентними очима ки
дає на мапу і з легкістю випрова
джує вас на чисті води.
Ось у пристані пелікан-баба знову
вітається підзорливою усмішкою. Це
певно тому, що прийдеться здорово
доплатити за човен, ви ж бо блука
ли по морю аж чотири години . . .
Смішне, грошелюбне
створіння.
Невже лС 33. плавбу по Дніпрових по
рогах жалко заплатити шість доля-
рів?
Контрасти
Останній день вашого перебування
на Маямі проходить під знаком ре-
мінісценцій, роздумувань, порівню
вань і плянів. Так не хочеться виїз
дити звідсіля, — так важко погоди
тися з думкою, що за кілька днів
почнуться старі, сірі будні. Але ні!
Ви не піддаєтеся песимізмові. Що ж
мають говорити ті, які животіють
за кілька миль від мільйонерських па
лаців? Хіба ви не бачили, як живе
кольорове населення Флориди, хіба
не пам'ятаєте убогоети їхніх нужден
них будиночків уздовж шляхів? А ін-
діянські племена Семінолів, що по
нинішній день зберігають закони і
форму життя своїх предків, живуть
в оселях без стін, варять під голим
небом, самі виробляють і шиють свій
одяг, невже ж це не приклад для
нас?
Правда, ми не всі родилися міль
йонерами, так, як отой старенький,
самітний добродій, що мешкає зараз
в сусідній кімнаті за вами. Кожного
місяця пошта приносить йому чека
на 2,000 долярів (дві тисячі), які є
лише процентом від його готівки. Та
послухайте, як нарікає старенький на
тяжкі теперішні часи. — Кожного
дня, за обід в ресторані він мусить
лишити кельнерці 10 центів „тілса".
Невже ж це не грабунок?!
Не звертайте уваги на старенького,
здивачілого сусіда, якого життя прой
шло в зеленій купелі долярів, що
пливли широкою струєю від купна і
продажу різних великих об'єктів..
Коли хочете, продавайте все ваше
невеличке майно і купуйте тут за
35,000 долярів маленьку віллю з кіль
кома кімнатками до винайму. Зако
тіть рукави і доробляйтеся так, як
сотки інших, що починали майже з
нічого. Рискуйте!
139