Де-не-де написи з поясненням де
рев і кущів. Ось одно, що не терпить
біля себе другої живої ростини. Его
їст, вбивник. Ви яриспішуєте ходи і
хочете чимскоріше дістатися на волю,
але ваші відважні товариші подоро
жі сміються з вас і примушують не
дезертувати. На щастя — стежка
кінчається. На обгорілому від грому
дереві сидить посоловілий суп і щось
там думає. — Ви прожогом сідаєте
в авто і натискаєте ґаз.
В поворотній дорозі зустрінете ще
одну, несподівану емоцію. Якомусь
заблуканому малому крокодилові за
бажається погрітися до сонця і наг
нати вам трохи страху. Правда, він
лежить в придорожньому багнистому
рові і зовсім не має грізної міни. Ах,
це мале „бейбі", дармащо це малят
ко довге на півтора ярда. Дрібними
камінчиками ви змушуєте крокодила
до дефензиви і ловите ще один, ці
кавий трофей своєю камерою.
Нарешті, еоля! Вертаєтеся до хати
повні вражень. Але ні. Як же ж не
побачити коралевого замку, що його
будував майже тридцять років ли
товець Едвард Лідскальнін, гірко за
ведений в любові. Історія коротка
і сумна. Напередодні Едвардового він
чання, покинула його сімнадцятиліт-
ня наречена, вибравши другого. Гір
кі і болісні переживання загнали мо
лодого литовця аж на Флориду, де,
скриваючи своє горе перед людьми,
присвятив він решту самітного жит
тя тяжкій, фізичній праці. Овочем її
був замок з коралевого каменю (ко-
раль кастель) із всіми потрібними
вигодами — комплетним умебльован-
ням кількох кімнат (все з каменю),
лазничкою, лежанками, годинником
(теж кам'яними), а все для нарече
ної, яка, однак, ніколи сюди не при
їхала.
Ви відходите звідсіля, як з якоїсь
святині, де кожне місце присвячене
почуванню, що йому на ім'я — „віч
на любов " . . .
Пам'ятай день святий святити
Неділя — год. 9-та рано. — На
розі Флаґлер вулиці і 57 евеню ви
віднайдете нашу церкву. Там і сліду
не буде по старому, мешкальному
домові, що служив досі капличкою
для маямських греко-католиків. Но
ва, гарна церковця гуртуватиме бі
ля себе приїжджих українців із да
леких, просторих околиць Флориди.
Тут в неділю почуєте направду гар
ну і доброю, літературною мовою ви
голошену проповідь неструдженого
о. Смаля. Тут, в тіні дерев, зможете
неділями покріпитися смачним обі
дом і зустріти знайомих. Тут ви і впи
шетеся до книги гостей, і я вірю чор
нильниця буде вже повна чорнила . . .
А що ж робити з довгим неділь
ним пополуднем і вечором?
Одягніться у вечірній костюм і
обов'язково в краватку — пополудне
ву суконку і взуття на високих за
п'ятках і їдьте оглядати люксусове
Маямі-Біч.
Коли виб'є п'ята година, вступ до
елегантних готелів в спортовій сороч
ці недозволений! Обличчя найбіль
шої в Америці купелевої місцевости
міняється цілковито. Зникають ко
роткі штанці, купелеві одяги, а на
їх місце приходять вечірні одяги, кра
ватки, токсіда і шовки. Вам подоба
ється люксусовий Севілла-готель,
Сан Сусі, Версаль, Альжир та ба
гато інших, що, освітлені сотнями ре
флекторів, нагадують казку із тися
чу й однієї ночі.
Набираєте відваги і входите до од
ного з готелів. Просторе фойє заохо
чує вас вигідними, оксамитними ка
напами. Ніхто тут не звертає на вас
особливої уваги. В розмові із уря
довцем довідуєтеся, що всі кімнати
зайняті, а одна звільниться щойно
за чотири дні. Ціна тієї кімнати —
45 долярів денно на дві особи — без
харчу. В зимовому сезоні подвійно.
Вам дуже жалко, що не можете
зараз спровадитися і відходите огір-
чені від віконця . . .
А ось на окремій табличці вивіше
ні різні оповістки. Басейн із солод
кою водою відкритий на десятому
поверсі кожного дня. Сьогодні у
власній кіновій залі висвітлюють
фільм із Ґрейс Келлі. У барі співає
екзотична їда Рі і грає новий, мехі-
канський квартет.
На штампових, м'яких канапах си
дять мільйонерські дочки із знудже-
137