значної кількости українців, які ви
знавали себе підданими молодої Ук
раїнської Держави та мали її до
кументи.
У Ново-Миколаївську (тепер Ново
сибірськ) відкрив канцелярію віце-
консул інж. Яновицький. Харбінсь
кий консул почав одержувати заяви
про українське горожанство м. ін. га
личан, що знаходилися в московсь
кім полоні, як напр., Тимцюрака з
Калуша та В. Кийовича з Дідилова.
Консул Твердовський взяв 29 ве
ресня 1918 р. участь у скликаному
Всеманджурському українському з'їз
ді, де вперше розглянено українське
політичне положення, відношення до
мобілізації, що її почав переводити
Сибірський уряд, і де запроектовано
наказ для делегатів на IV Далеко-
Східньому З'їзді. В постановах цього
Манджурського З'їзду говориться, що
„українське населення Азії, а зокре
ма Далекого Сходу, повинно вийти
з невтралітету та мусить стати на
активний захист своїх прав та відпо
відного положення серед інших на
цій . . . , 2) потрібно виступити актив
но при боці тої групи держав, яка
стала на захист прав малих держав
й недержавних націй, що заявили
своє бажання забезпечити самостій
не державне існування".
Точка третя вся була присвячена
захистові та визнанню Української
Держави. Було також рішення про
українські військові формації та ін.
В Харбіні ЗО жовтня 1918 р. кон
сул Твердовський відвідує ген. Жа-
нена й передає йому офіційний лист,
текст якого зберігся. А 4 листопада
передає новий меморіял до французь
кої військової місії та начальника
штабу чеських військ в Сибіру ви
ключно у військових справах. В між
часі між українським консулом та Ук
раїнським Секретаріятом Д. Сходу
виникають деякі розбіжності в так
тиці переведення
різних
справ,
зокрема військових, бо Секретаріят
був за більш обережною поведінкою,
з огляду на вороже ставлення до ук
раїнського руху московських військо
вих кол, що були вирішальними в
той час.
Особисті добрі взаємини консула
Твердовського з ген. Хорватом та ген.
Афансеєвим, з часів його довголітньої
служби в Манджурії, давали певні
можливості й облегшення, але він не
мав належного складу співробітни
ків в консуляті. Не було людей, що
знали б китайську урядову мову і
мали добре ознайомлення з звичая
ми дипломатичної служби в Азії. Сек
ретар консуляту, відомий патріот С.
Кукурудза, був сільським вчителем,
а його помічник Ф. Я. Тоцький —
урядовцем залізниці. Владивосток
мав багато кращі умовини для того.
Часті роз'їзди та відсутність консу
ла в Харбіні також створювали ус
кладнення, бо його заступники, спо
чатку д-р Мозалевський, а потім Вя
чеслав Пашковський, не мали мож-
ливости заступати його як слід. За
важувала також дуже сильно й недо
стача грошей. А ситуація на всій
Зеленій Україні, як і в Манджурії,
була така, що треба було особи силь
ної волі й доброго організатора, яка
могла б повести за собою майже 750,-
000 українців в ті часи й дістати мо
ральну й матеріяльну підтримку Ан
танти.
Загальне погіршення справ в Сибі
ру та все більші ускладнення в житті
примусили консула Твердовського ви
їхати до Омську, шукати там вирі
шення різних формальних справ. Не
знаємо точно, коли він виїхав до Ом
ську та що йому повелося там зроби
ти. Знаємо, що там його захопили
розвал омської влади адм. Колчака
та окупація Сибіру большевиками.
Пізніш в Харбіні, десь біля 1926 р.
були вістки, що йому вдалося улаш
туватися в якійсь кооперативі. Одні
єю з причин від'їзду до Омську було
бажання дістатися через Урал в Ук
раїну, бо в ті часи Москва могла йо
го пропустити, як українського кон
сула. Але чи це дійсно так, годі ска
зати.
Одне можна говорити тепер, що ді
яльність консула Твердовського по
казує нам великий його патріотизм,
відданість молодій Українській Дер
жаві, послідовність в здійсненні ук
раїнської ідеї, яка вже тоді для нього
була ясна. Рівночасно він мав досить
130