Basic HTML Version
разом яких 2,000 кілометрів. Вже за
дуже короткий час українська сотня
здобула своєю зразковою дисциплі
ною високий авторитет, що в загаль
нім хаосі, який панував у московсь
ких частинах, дуже увидатнювалося.
В приміщеннях Залізничого Зіб
рання в м. Харбіні відбулося 10 груд
ня урочисте читання Ш Універсалу
Української Центральної Ради та по
свячення прапора сотні. Посвячення
перевів настоятель катедри о. Л. Пе
карський, а прапор вручив nop. Твер-
довському голова Українського Клю-
бу Машин. На прекрасно прибраній
сцені співав хор під дириґентурою С.
Кукурудзи.
Прочитав текст Універсалу д-р І.
Мозалевський, який опісля теж ска
зав коротке слово. Після нього висту
пали з промовами представники аме
риканських українців пп. Білинсь-
кий та О. Досвітній, що саме тоді
проїздили через Манджурію й Сибір,
прямуючи в Україну.
Розвал дисципліни серед московсь
ких військ в Манджурії, під впливом
большевицької пропаганди, прий
шов докраю, і 26 грудня 1917 р. ки
тайське командування в Манджурії
ввело свої війська до „полоси отчуж-
дения К. В. Ж. Д., себто на 10 вер
стов широкої смуги вздовж всієї за
лізниці. Водночас китайці почали
роззброювати московські війська. Не
були роззброєні тільки українські вій
ськові частини.
Китайці рівночасно почали висил
ку з Манджурії московських військ:
садовили вояків та їх старшин до по
їздів і відсилали до Прибайкальщи-
ни. Так 28 грудня 1917 р. були віді
слані з Харбіну дві сотні. Охорону
міста та всіх будинків, установ, за
лізниці доручено українським воя
кам, що й виконували вони зразко
во, поки не були приділені відповід
ні китайські військові частини. Ук
раїнці приймали участь в кількох
військових експедиціях, що їх тоді
треба було перевести, і обидва рази
виконали своє завдання дуже добре
і зразково. Про ці події оповідав нам
полк. Ягелович, кол. начальник шта
бу бригади, до складу якої входила
українська частина.
З початком 1918 р. почався повіль
ний виїзд українських вояків в Укра
їну. В складі останньої групи виїздив
до Києва й nop. Ф. Твердовський. На
двірці зібралося тоді багато публіки,
представники адміністрації залізниці,
Українського Клюбу та китайського
командування. Була китайська ор-
кестра. Українська частина одержа
ла дозвіл їхати озброєною. Це був
великий привілей у ті часи. Ми не
маємо багато відомостей, як ці вояки
доїхали до України. Тільки знаємо,
що десь весною 1918 p. nop. Твердов
ський представив українському уря
дові спеціяльний меморіал в імені ук
раїнців Далекого Сходу. Делегація,
крім нього, складалася з кількох ін
ших осіб, у тому числі з д-ра Журав
ля, лікаря з Микольського, Зелена
Україна, та членів українських орга
нізацій з Сибіру. Вони з'ясували до
кладно українському урядові ситуа
цію і потреби українців в Азії. Це й
використано в переговорах, що саме
велися у Смоленську між Києвом та
московським урядом.
У висліді цих переговорів, україн
ці на території РСФСР одержали ок
ремі права, що їх мали захищати,
як окремі уповноважені представниц
тва, Окружні Українські Ради, а го
лови їх одержували права бути пред
ставниками української держави. Та
кі уповноваження одержали кілька
українців з Сибіру, а Ф. Твердовсь
кий одержав від українського міні
стерства закордонних справ, за під
писом міністра проф. Д. Дорошенка,
уповноваження як перший українсь
кий консул до м. Харбіна в Манджу
рії. Текст заяви до міністерства в
цій справі від імени Української Ок
ружної Ради в Манджурії відомий і
я подаю його в моїй історії українсь
кого руху в Азії, що приготовлена до
друку. Важливо, що в заяві було ска
зано, що „прохається признати Укра
їнський Далеко-Східній Секретаріят
за вищу українську владу на Зеле
нім Клині".
Під час подорожі консула Твер-
довського до Манджурії через Мос
кву на Сибір, його всюди приймали
як консула Української Держави. На
офіційнім блянку комісаріяту закорд.
№