Basic HTML Version
Києві. В 1923-1924 роках постала в
Полтаві Капеля Бандуристів повищої
назви- Вона мала в своїм складі 12
кобзарів.
„З цього першого складу Капелі
— читаємо в статті, присвяченій 30-
літтю тої Капелі Бандуристів, — %
осіб загинули в совєтських в'язницях
та засланнях . . . В 1934 р. в Києві,
при виході з концерту, арештовують
мистецького керівника Капелі Вол.
Кабачка, з ним загинула вся нотна
бібліотека Капелі, придбана з вели
ким трудом за довгі роки. Теперішній
член Капелі Д. Кравченко розповів,
що він зустрічався з В. Кабачком на
каторжних роботах на Колимі в ро
ках 1936-1941. . .
„У 1935 році Капелю . . . об'єднують
з Київською Капелею Бандуристів . . .
Капеля збільшилася до 25 осіб, мис
тецьким керівником стає М. Михай
лів, директором Капелі ставлять ко
муніста.
„У 1936 році загинули в НКВД
кращі бандуристи Київської Капелі:
Конон, Палатай, Данилюк, Дорож-
ко, Борець, Бартошевський. Під час
концертової подорожі Капелі в Таш-
кенті помирає мистецький керівник
М. Михайлів, його обов'язки прийняв
Окришко. Після першої проби з бан
дуристами перед черговим концертом
його арештовано. На його місце стає
Балицький, людина з високою му
зичною освітою. (Його також ареш
товано в 1937 році, а з ним і бага
тьох інших членів Капелі — В. Є.).
„Після успішного концерту в Ле
нінграді, НДВК арештовує частину
кращих бандуристів: Д з ю б е н к а ,
Федька, Цибулева, А н д р і й ч у к а "
(Дзюбенко і Андрійчук (Андрійчи-
ків) — це бувші члени моєї першої
київської Капелі Кобзарів з часів
Гетьманщини; доля інших її членів,
як от Копана, Лук'янченка, кубансь
кого козака Діброви, що водночас
був членом оркестри столичного у-
державленого Гетьманом Українсько
го Народного Театру Миколи Садов-
ського — мені невідома.
„Криваве нищення кращих ми
стецьких кадрів Капелі зростало
прямо-пропорціонально до її успіхів.
Обірвав цю масакру 1941 рік, коли
і бандуристи розбрелися з Капелі:
одних забрали до війська, інші похо
вали бандури і рятувалися, як могли,
щоб зберегти своє життя". („Невми
рущим шляхом". До 30-ліття Капелі
Бандуристів. „Наша Держава". 19
листопада, 1953).
Яких тортур доконано над кобза
рями, можна хіба здогадуватися з то
го, що довелося зазнати моєму близь
кому сусідові Іванові Кучеренкові,
що захопив мене бандурою ще до
Першої Світової Війни, як я ще був
юнаком-гімназистом. Про жахливий
кінець того найвизначнішого сліпо
го кобзаря-мистця я довідався з кіль
кох джерел. Мене сповістили, що йо
го закатовано у Богодухові, що на
Слобожанщині. Дехто вважає, що
той славний кобзар загинув в льо
хах харківського НКВД. Мій рідний
брат, скульптор, бувший професор
скульптури Німецької Академії Мис
тецтва в Берліні, що увіковічнив тра
гічний кінець Кучеренка, здається,
бронзою, під назвою „Останній Спів"
— писав мені, що Кучеренка замор
довано у в'язниці, в Богодухові- От
же є різниця щодо місця, але нема
сумніву щодо того, як саме закінчив
він своє корисне для України життя.
„Весною 1937 p., — пише о. проф.
К. Данилевський, — харківське НК
ВД ув'язнило знаменитого кобзаря. І
пішли підступні допити, бійки, мор
ди, інквізиції . . . Є тут серед нас на
еміграції свідки, що терпіли разом з
ним у харківських застінках НКВД
та бачили, як на початку березня
1938 р. на допиті українські яничари-
енкаведисти розпинали Кучугуру-
Кучеренка на підлозі. Прив'язали ру
ки й ноги і розтягли на боки до сті
ни вірьовками (мотузками — В. Є),
чіпляючи на гаки. Нило змучене ху
дорляве тіло, тріщали кості. Кобзар
божевільно кричав, падав у нестяму.
А кати промовляли: „Признавайся,
гад повзучий! . . "
„А про те, як держав себе Кучугу
ра на слідстві, подаю такий епізод.
Нарком НКВД зацікавився Кучугу-
рою-Кучеренком і послав до в'язниці
свого заступника Долінського. Це
відвідування заступником наркома
НКВД Делійським кобзаря Кучерен
ка було подібне до того, як цар Пет
ро І відвідував у Петербурзькій ци-
119