Basic HTML Version
Навіть люди, що лише мали в себе
кобзу, хоч на ній і не грали, оголо
шувались ворогами пролетаріату, а
кобзи в них відбирали або й нищили.
„Певно ніхто не заперечить, —
пише Софія Овчинник, — як глибо
ко промовляє пісня лірника чи бан
дуриста до українського с ерця . . . І
напочатку большевики нищили й за
боронили тримати в хаті такі стру-
менти, як ліра, кобза. Коли десь зна
ходили ці струменти, власника об
винувачували в націоналізмі, оголо
шували ворогом пролетаріяту і т. д.
А вже в пізнішому періоді больше
вики змінили тактику й не тільки
дозволили, а й наказали створювати
цілі капелі бандуристів. Тільки їм у-
же невільно співати наших старо
винних історичних пісень, дум. До
репертуару ці бандуристи мусять за
носити совєтські пісні, совєтський
фолкльор, і лише, як окремі додатки,
часом до програми можуть потрапи
ти ліричні, чи жартівливі пісні з до
революційного українського фолк-
льору. Правда, в останні роки перед
війною большевики знову міняли
свою тактику й припускали виконан
ня вже й історичних наших дум, зви
чайно з певними дещо корегованими
текстами". (Софія Овчинник. „З но
татки киянки". Український Робіт
ник". 5 березня, 1949)
Згадана вище зміна в ставленні до
бандури й бандуристів почалася за
так званого українізаційного курсу-
Десь 1924 року я дістав листа від
моєї св. п. Мами з Полтави, в якім
вона писала, що була „на кон
церті капелі бандуристів і цілий ве
чір проплакала". Десь в тім часі
одержав я листа й від сестри з Мир
городу, де мої знайомі бандуристи з
того міста переказували, що вже до
сить мені блукати по закордонах й
час вертатися на Україну для праці.
Все це немовбито говорило, що
прийшла зміна у відношенні до кобзи
й кобзарів. А коли в 1924 році я
одержав від колишнього члена моєї
Капелі Кобзарів з гетьманських ча
сів, Копана, фотографічну листівку
тої капелі, після її реставрації за
большевиків та запрошення верта
тись і знову обняти над нею провід
— в мене вже не було сумніву, що
переслідування кобзарів скінчились.
Одне, що турбувало мене, це те, що
на світлині були деякі нові обличчя
й бракувало декого зі старих членів
моєї київської капел і . . .
Але переслідування кобзарів при
тихало в одному місці з тим, щоб у
другому вибухнути ще сильніше, як
то було на початках большевицької
окупації. Бувало таке, що якась ка
пеля бандуристів їде в концертове
турне, а в іншому повітовому місті
кобзаря арештовують і розстрілюють.
От в 1937 p., большевики зліквідува
ли кобзаря Осію Проценка, з фаху
вчителя й учня сліпого кобзаря Ан
тона Митяя. В 1932, а за іншими ві
домостями — в 1934 році, заарешто
вано одного з найбільш відомих коб
зарів, інж. Гната Хоткевича, що в
1922-1923 роках організував в Києві
ДРУгу в історії новітньої України ка
пелю кобзарів (перша була створена
мною за Гетьманщини вліті 1918 ро
ку, також в Києві). Пізніше його бу
ло заслано на Сибір, а може на мос
ковську північ- Його донька Галя
Хоткевич писала мені з Франції, що
як його забрали, вона вже не бачила
свого тата, а де саме його вислали,
не згадувала.
„Відомий наш артист-кобзар Дани
ло Кравченко, — пише щоденник
„Свобода", — що недавно залишив
скитальшину. . . оповідає про своє
перебування в сибірському Колим
ському краю, де загинули і гинуть
мільйони невільників на праці, до
буваючи золото для совєтської Мос
кви. Кравченка заарештувало НКВД
в Свердловську на Уралі, де він з ін
шими кобзарями давав концерти в
літі 1936 р. Після мук і допитів при
мусили його підписати „признання",
що він, мовляв, готував повстання
для повалення комуністичної вла
д и . . . Все ж не розстріляли, а посла
ли на Колиму добувати золото". („З
кобзою на Колимі" — із книжки Да
нила Кравченка: „Як я копав золо
то для Сталіна", „Свобода". 8 червня,
1949).
Капеля Бандуристів ім. Тараса
Шевченка, що нині перебуває в Аме
риці, мала свої початки в Полтаві і
118