Basic HTML Version
Але особливо нагадувала за наше
минуле кобза, що була живим свід
ком та речником гетьмансько-козаць
ких традицій. Ніщо й ніхто так не
захоплював наших широких народ
них мас, як саме кобзар, що грав та
співав „про старі часи". І на база
рах, і на ярмарках жалібні звуки
кобзи стягали не раз великі натовпи
селян, що з запертим віддихом слу
хали співу кобзаря. Не одному з слу
хачів котилися по щоці сльози, про
жінок та дівчат вже й не згадуючи...
Так! Того роду пієтизму до свого
національного інструменту та до сво
їх народних співців, мабуть, не знає
жадна нація в світі. Але правдою є
й те, що жадний інший музичний ін
струмент та ті, що грають на нім, не
знали такого переслідування, якого
зазнавали й зазнають наш старий ко
зацький інструмент кобза та кобзарі.
Вже за старих козацьких часів, як
от ще за польського панування, тер
піли кобзарі, а були серед них і такі,
що їм стинали голови. За давніх і не
давніх царських часів кобзарів вози
ли навіть і до Петербургу, але на
Остап Вересай
Портрет роботи мистця А. Ольшанського
Рідній Землі їх переслідувано — ба,
навіть траплялось,
що
й самі їхні
кобзи розбивано-
„Ех, — казав кобзар Панас Барь
— що нам усюди буває від тих го
родових, урядників, станових тощо!
І струни тобі на бандурі порве і бан-
ДУРУ грозить поламати, а поспере
чайся, то й боки наштовха — не хо
ди, та й годі!"
Другий кобзар оповідає, що „так
од них (поліцаїв тощо) і ховаємось,
неначе, нехай Бог милує, ми злодії
якінебудь абощо. Як зачуємо, що
йде або їде становий, то куди влу
чив, туди й впав, аби біда минула. І
тож скажіть, які часи настали: жи-
денята з катеринкою (шарманкою)
ходять, то й тим можна, хоч вона й
на весь город скиглить, а тут же про
Боже співаєш, людей від гріхів одво-
диш — ні, не можна".
Багато говорять про переслідуван
ня кобзи слова кобзаря Михайла
Кравченка. Коли він мав їхати до Пе
тербургу, його запитали, чого б він
просив у царя, коли б довелося пе
ред ним співати? На це питання він
дав таку відповідь: „Мені самому ні
чого не треба, а як Бог привів би до
того, то прохав би пресвітлого царя,
щоб вільно було нашій братії ходити
всюди".
Тарас Шевченко, співець гетьман
сько-козацької слави, що цікавився
кобзарями, розшукував їх, занотову
вав їхні думи, а як дехто вважає і сам
грав у кобзу та увіковічнив кобзарів
у безсмертнім „Перебенді" — напев
но не раз був свідком переслідування
кобзарів, коли згадав за них у сво
їм „Великім Льоху". Розповідаючи
про розкопаний „Льох", в якім не
знайшлося сподіваних скарбів, Шев
ченко каже про розлютованого пред
ставника влади, що кинувся на на
родних співців, які співали про Бог
дана Хмельницького, з такими сло
вами:
„Ви што дєлаєтє, плути?"
— „Та ми, бачте, пане,
Співаємо про Богдана!
— „Я вам дам Богдана!
Мошеннікі, дармоєди!
І пєсню сложілі
Про такого ж мошенніка!"
1Ц