Basic HTML Version
географ Степан Рудницький. Василь
Панейко ніколи не належав ані фор
мально, ані фактично до лівого та
бору. Він вийшов із націонал-демо-
кратичного світу і своїм філософсь
ким світоглядом таким залишився до
смерти. Московський комунізм був
йому цілком чужий, докраю осоруж
ний. Вся його психічна структура,
наскрізь західня, була ворожа боль-
шевизмові, який його до того ступня
відштовхував, що він його не сту
діював. Він був політичним русофі
лом, відірваним від сучасної політич
ної дійсности. Здається, через це своє
політичне русофільство й переконан
ня, що Галичина може визволитись
від Польщі, тільки спираючись на
Росію, було головною причиною, чо
му розсварились три головні захід
ньо-українські делегати на Мирову
Конференцію у Парижі: Василь Па
нейко, Михайло Лозинський і Сте
пан Томашівський. Так бодай чув я,
що Панейко теоретизував на тему о-
рієнтації на Москву, Лозинський —
на ближче не означений Київ, Тома
шівський — на порозуміння з Вар
шавою. Можливо, що це невірно і
розбилась комбінація цих трьох осіб
через дійсно цілком різні їхні вдачі
та спільну риску вдачі всіх україн
ців, що не мають взаємної толеран-
ції, терпцю і хисту до співпраці на
широкій державницькій базі. Д-р
Степан Витвицький згадував мені, що
Панейко скаржився йому на постійне
бажання Михайла Лозинського верхо.
водити в названій делегації, через
що, мовляв, неможлива була згідли
ва співпраця. Поруч із д-ром Ст. Вит-
вицьким, мабуть, єдиним діячем по
цьому боці залізної завіси, який міг
би сказати цікаве й авторитетне у
цій справі, є тепер проф. Олександер
Кульчицький із Сарселю у Франції,
дармащо й він прибув до Парижу
мабуть вже після отієї нещасної пер
шої галицької делегації (до якої на
лежав ще, зрештою, Дмитро Вітов-
ський і ще дехто).
Зрештою, своєї концепції, своїх по
літичних теорій, не розвинув
Па
нейко у деталях, бо його невеличка
книжечка „З'єдинені Держави Схід-
ньої Европи" залишає багато питань
без відповіді. Але він був впертий
у своєму політичному русофільстві, і
через те виринув конфлікт між ним
і громадянством.
Спершу він, вернувшись зі Львова
до Франції, після короткого періоду
свого останнього головного редактор
ства у „Ділі", десь у 1925 році — на
друкував яскраво русофільську стат
тю про конечність українсько-росій
ської федерації у „Послєдніх Новос-
тях" Мілюкова в Парижі. Під тиском
обурення з краю він вмістив там дру
гу статтю, в якій пояснював, що, мов
ляв, уважає можливою федерацію з
Московщиною тільки через українсь
ку державність. Але трохи згодом по
явилася стаття в одному німецькому
часописі у Відні на тему національно-
політичних відносин у Східній Ев-
ропі, де висловлено погляди, подіб
ні до теорії „триєдиної нації". Василь
Мудрий твердить, що це він розшиф
рував криптонім, що ним була під
писана та стаття, заявляючи, що це
дівоче прізвище дружини Василя Па-
нейка, і що автором цієї статті був
Панейко. Василь Панейко, що був
завжди зв'язаний з „Ділом", пере
став після появи цих статтей бути
його паризьким кореспондентом. Він
відійшов від українського життя у
Франції. Переїхавши до З'єдинених
Держав під кінець другої
сві
тової війни, зовсім тутешнім українсь
ким життям не цікавився, ніякого
контакту з українською громадою не
шукав, і на пальцях можна пораху
вати тих окремих українців, з якими
стрічався (м. ін. з покійним інж. Ю.
ліяном Мудраком, кол. членом ди
рекції „Діла") . Покійний Лука Ми-
шуга оповідав авторові цих рядків
про свою зустріч з Панейком. Паней
ко скаржився Мишузі, що йому у-
країнське громадянство зробило кри
вду. Мишуга запропонував йому на
писати про це широко в „Свободі" і
з'ясувати по-своєму всю справу. Па
нейко ніби обіцяв, але ніколи цього
не зробив. Д-р Роман Осінчук у Ню
Йорку, в якого Панейко лікувався,
натякнув одного разу Панейкові на
той його конфлікт з громадянством.
Панейко — оповідав д-р Р. Осінчук
— не пояснював деталів, але заявив,
109