Basic HTML Version
А це д о д а в а ло нашій науці, й н ашому жи т тю яко ї сь б і льшої пова ги,
і дейности.
Ось так минув мені п е рший рік. Пр и йшли і спити. Я ща с ливо їх
п е р е йшо в. А т епер гайда на вакаці ї, на село! Р о з ї з джают ь ся пит омці й
з а п р ошують мене до себе; про с я ть в і дв і да ти. Але були і такі ( аж
смішно мені, коли т епер собі це н а г а д аю! ), що ва г ались мене з а п р ошу
вати. Ка з а л и: Т аж це „ аме ри к а н е ц ь "! Де йому на селі жити, під сіль
с ь кою с тр і хою. Ще на приходс тв і, то в в і йшлоб, а т ак — то т аки не йде.
А я про с то т а ки рвався на село. І не т ерпеливо жд ав тої хвилини,
коли нас випус т я т ь. Ні коли в жи т тю не з а б у ду своєї першої п о д о р ож і ;
ф і р ою на село на Под і ллю за Чо р т к о в ом. Пе рший р аз у жи т тю я ї хав
ф і р ою і то на снопі, бо з а б р а к ло сидження. За пів години ї з ди т рима ли
мене т о в а р иші з д в ох бок і в, бо сувався на всі с торони. Та ця наука,
яку я т оді набув, мені іпотім д о б ре прид а л а с ь, себто т ри роки пі зніше,
як я ф і рма нив під б о л ьше в и к ами.
Свої перші вакац ії в Галичині я. пе р е був у мно гих о к о л иц ях і бував
у мно гих укра ї нс ьких селах, на Под і ллю, Пі дг і рю і Гуцульщин і. Бу в ав
на приход с т в а х, бував і в ха т ах селян, м іщан і св і тської інтелі генці ї.
Був нав і ть у гуцульськ ій колиб і .
Пр и г л я д аюч и сь т ому жи т тю, я не міг з дива вийти, як той укра ї н
ський нарід, будучи пос т і йно під о б у х ом чужо ї, йому в о р ожої влади,
міг так д а в а ти собі з усім раду. Ось т о го подиву не вмію описати, бо
це все треба т а ки ба чити вла сними очима, що б й о го яксл ід з ро з ум і ти
і в і дчути. Люди терп і ли. І д уже т яжко пр а цюв а ли. А проте б у ли веселі
й нав і ть з а б а в л я ли с ь, як була н а г о д а. Такої щир о с т и, якої я т ам з а зна
вав, чи якої був сам св і дком, я до ц ь о го часу ніде не б а чив і не в і дчув.
Як я пор і внув ав тих люд ей з н ашими люд ьми, що жи в у ть в Америц і,
то мені з д а в а л о сь (і з д а є т ь с я ! ), що наші люди тут б а г а то д е ч о го д о б
р о г о при з а бу ли, а то й з а т р а т или. І т ак воно мені нераз виг ляда є, що
д о б ро не конче мусить виходи ти на д о б р е , та що с еред біди, терп і нь і
пе р е с л і ду в ань люди с к о рше с т ають д і йсними люд ьми з ще д р им і бла
г о р о дним серцем, ніж у добр і .
Ві дв і дав я тоді і Льв і в. Пере сид ів там цілий т ижд е нь. Ві дв і дував
церкви, музе ї, б і бл і о т е ки та рі зні укра ї нські ус т анови. Що с ь є у т ому
місті, що вас до ньо го тя гне. Що саме, т яжко мені на те в і дпов і сти. Але
пишу, що в і дчуваю. Я т а ки д уже йо го полюбив, хоч воно має хара к т ер
в і дмі нний в ід н аших америк анс ь ких міст, до яких я звик. Може тому,
що за ньо го я ст і льки наслухався ще малим, що це славне й з п р и р о ди
г арно п о л оже не мі сто було з а сноване одним з давних! мо їх укра ї нс ьких
предк і в. А може тому, що за ньо го укра ї нський нар ід ст і льки натер
півся, та що ним через те й т ак д о р ожи т ь.
І мені, як „ аме рик а н с ь к ому паниче ви", пр обу в ав д е х то у Ль вові
з в е р т а ти увагу, що це „пол ь с ь ке мі сто", та що я о б о в я з а ний г о в о р и ти
по поль с ь ки. Та ке мені т р а пило с ь, м іж іншим, на з ал і знич ій стаці ї, як я
з ажа д ав б і лету „до Пе р емишл я ", а у р я д о в е ць в і дпов і в, що т р е ба ка з а-