Basic HTML Version
У Д у х о в н і м
С е м и н а р і.
Перші дні в ид а в а ли сь мені ц і кавими, але й дивними. Я з н а йшо в ся
с еред кружк а, де всі г о в о р я ть т і льки укр а ї нс ь кою мо в ою, хоч на викла
д ах чути було ще й ла тинс ьку мову, с т арослов янс ь ку, грецьку, а нав і ть
єврейську. Та н а йб і л ьше д и в у в а ло мене те, що та укра ї нська мова, яку
я там чув, була відмінна в ід тої, до якої я був з вик в Америц і. Тоді я
пі знав, як д уже ми кру т имо укр а ї нс ь кою мо в ою в Америц і, д о д аючи
англ ійські зак і нчення до укра ї нських слів. Але і з д и в ом с по г л я д а ли на
мене теж і мої т о в а р иші . їм т еж було дивно, що то мене спонук а ло
ї хати з Америки до ма л о го міста в Галичині. Якийсь час вважали мене
нав і ть за я к о г о сь чудака. А не г о в о рили про мене і накше як „Америка" ..
Ось та назва т ак прилипла до мене, що вже остала при мені до
с амо го кінця мо го побу ту в Зах і дн ій Укра ї н і!
Та н е з а б а р ом з ачали ми до себе з вика ти, т о в а ришу в а т и, а вкінці й
з а л р и я з нюв а т и с ь. Серед науки час с коро минав. І так минули пе рші
три мі сяці. Я на г адав соб і , як то мені з а по в і д а ли в Америц і, що не
в и д е ржу в Галичині д о вше як три тижн і. Та при г а д ав собі це т і льки з
усмі хом! Мої т о в а р иші з ача ли с т ава ти мені р і дними бра т ами, а мені
мило було бути р а з ом з ними. Та при з наюс я, що не йшло мені з усім
т ак ле г ко. Д о д е ч о го таки т яжко було навикнути, о с о б л и во через те,
що не було наших аме рик анс ь ких виг ід. І в школі не було т ак ле гко,
б ож уся наука йшла в укра ї нськ ій мов і . Треба було писа ти вик л а ди
укр а ї нс ь кою мо в ою і вчитись р і зних предме т і в, под а в а них цею мо в ою.
Т еж треба було за а кл і ма т и з у в а т ись до нових умовин в науці, як і в
ц і лоденному жи т тю. А це все п р и х о д и ло мені споч а т ку т яжк о .
Що мені в п а д а ло в і др а зу н а йб і л ьше в очі , то р і зниця між мо л о д дю
в Америці й т ою, з я к ою я там стр інувся і р а з ом жив . Мої ров е сники в
Галичині ви г л я д а ли я кби старші, сер і озн іші. Вони ц і ка вились т а кими
пр е дме т ами, які нам в Америці й до г оло ви не п р и х о ди л и. І жи во над
усім дис ку т ув а ли. А що до шк о ли, то нам в Америці в ид а в а л о сь про с то
прир о дним ск інчити в ищу шк олу. Але т ам це була велика річ. З д а ти
м а туру — це вже було що сь високе. А як з д ав її, то знов виринала
інша п р о б л ема: Чи прийму ть на ун і версит е т? Цеж не з по л ь с ь к о го ро
ду, та „ г р е к о - к а т о л и к "! Духовні Семинарі саме й були переповнені
можл и во т еж і тому, що інші шл я хи до науки були для укра ї нської
молоді замкнені, або д уже утруднен і. Але й ск інчиш т е ол ь о г ію, висвя
тишс я, п і деш на парох ію, то т еж жи т тя важке, як хоч еш чесно послу
жи ти свому н а родо ви. З а р а з пол і ц і я, п р о т о к о л и, адмі н і страц і йні кари,
а часто і тюрма. За що ? За те, що от в ме триці напис ав в ірно укра ї н
ське пр і з вище, чи не з г а д ав при Службі Б ож і й „пана пр е з ид е н т а" тої
д е ржа в и, що п а циф і к ує тво їх вірних. ..
Ось про такі речі йшли б а л а ч ки м іж б о г о с л о в ами і придуму в а ли сь
спо с оби, як себе з а г а р т о в у в а т и, що би в ид е ржу в а ли всі можливі пере
сл і дування в о р ожої влади і с лужити в і рно церкві й свому н а р о д о в и.