Basic HTML Version
к орчми йо го ши р о ка ,половина п р о х о в з л а с ь. А тут? Не р аз я мав на г о
ду бути на пікніку, чи там фестин і, як к ажу ть в к р аю. Та з ам і сць крас
них р о з ри в о к, я бачив т і льки дов г і бари. А люди пили ск і льки вл і зло,
Не р аз і д е що б і льше. Одні одним фундув а ли, бо, мовля в, д о х і д з
пі кні ку призначений на д о б ру ціль. .. Ба чив я і таку ди в о в ижу, що на
пов ажн ім концерті п р о д а в а но на салі г арячі напитки . .. Мо в л я в, му
симо мати ро з рив ку, бо і накше люди не прийду т ь.
„Ми нар ід убо г ий, б і дняки, в пор і внанню з і ншими . Пропи т ий гр іш,
це гріш минений в б о л о т о. От нема в г рома ді н а р о дно го дому, нема
школи, нав і ть церква н ема л ь о в а н а; г р ошей нема. Так, на народні ціли
нема д о л я р а, але на а л ь к о г о ль — то таки з найд е т ь с я.
,.А чи ми не з а н е дб а ли нашу мо л о д ь? В к і лькох г р ома д ах є г урт ки
пластун і в - скавт і в. В кр аю і дейна мо л о дь г орнула сь до пласту, я к о го
з а вд анням виховув а ти мо л о дь для Бо г а , Ві тчини і б л ижн ь о г о. Та там
йо го р о з в я з а ли в оро г и. Ч о м уж тут йо го не п оши р и т и. „ С к о б" —
п о з д о р о в л я ли себе (пластуни; і з г і дно з тим кличем виховув а лись ви
конува ти свої о б о в я з ки — скоро, красно, о б е р ежно і би с т ро. Чи ми
не хот і либ, що б наші хлопці і д і вчата, молоді американці з укра їн
с ь ко го роду, були скорі, бистр і, красні з к о ри с тю нов ій Ба т ь к і вщин і,
а з сла вою Укра ї н і!
„В пе рших мі с яцях мо й о го по б у ту в Злучених Д е рж а в ах я не
р о з ум ів тої молод і . Мені з д а в а ло с ь, що це її вина в тому, що вона
в і дчужу є т ь ся в ід своїх ба тьк і в. Але т епер р о з ум ію її. Мені жа л ь, що
молоді не д і с т али в ід нас чо г о сь б і льше, г оло вно від нашої шк о ли,
їх з а н е дб а но. Хоч т реба визна ти, що є г рома ди, де та мо л о дь д о б ре
з о р г а н і з о в а на в хорах, клюб ах, чи і нших т о в а ри с т в а х. Че с ть т а ким
г р ома д ам і люд ям, що в них п р а цюют ь!
„Не р аз мені ви г л я д а л о, що ми з а н е дб а ли тут т а ки б а г а т о. Та
як я д о б ре вдума в ся в жи т тя тих наших імі ґрант і в, то п о д и в л яв їх
і за те, чо го д о к он а ли. Без я зика, без шк о ли вибр а в ся наш чоловік:
у світ; пр а цюв ав т яжк о, оженив с я, з г о д ом купив д і мок чи фа рму,
д і т ей ви г одув а в, в ип р о в а див в люди, а ча с то і до вис оких шк іл пі слав,
Жи в т ихо, че сно; і хоч йо го нераз попих а ли, з а в з я то п р а цюв ав дал і ,
що б « р и д б а ти к р аще жи т тя хоч своїм д і т ям. І прид б а в
5
' .
Т и
Д е з е р т и р! . ..
Вечер і ло. Ми сид і ли на веранді і р о з мо в а, як з вич айно, з і йшла
на старий край, з нище ний во є нною хур т о виною. А він, мій прия т е л ь,
не спод і вано п о ч а в:
„ З н а єш, я не спав останньої ночі. Ба чив мою б а т ь к і вщину в огні,
с льо з ах і кров і . ї чув до к і р ливі слова, неначе звернені д о мене: „Ти
д е з е р т ир ! "А може й так, д умав я. П і шо вж еж я у світ, шу к аючи р аю,
а вони, мої близ ьк і, рідні по кров і , с т р а д ают ь, т е р п л я ть г олод, холод,
наругу, п е р ежи в ають фі зичні і душевні т о р т у ри. А чи можна самому