Є люди, життя яких – подвиг, приклад для інших, свідчення того, що своє покликання можна розвинути самовідданою працею, силою волі й духу любій ситуації, навіть вкрай тяжкій. До таких нескорених долею українців належить Микола Бідняк, який народився 1 лютого 1930 року в Торонто, відомий у світі український художник, майстер релігійного станкового та монументального малярства другої половини ХХ ст.
Батько відвіз молоденького сина в Україну до родини свого брата, аби син пізнав українське життя та вивчав українську мову. 1940 року з родиною дядька він виїхав до Німеччини, де 1945 року, працюючи у полі, від вибуху міни втратив обидві руки та пошкодив око. Окалічений навчився писати й малювати, тримаючи олівець, пензель у зубах.
У 1950 році йому вдалося повернувся до Канади, але за тиждень до повернення сина батько помер. Вистояти в фізичних і духовних випробуванннях допомогла тяга до малювання. Навчався в Інституті технології і мистецтва в Калґарі та Онтарійському коледжі мистецтв у Торонто. Творчо формувався під впливом художника Михайла Дмитренка, який розмальовував церкви в Канаді та США. Понадто малював різні плякати, поштівки, краєвиди та ікони‚ творив іконостаси для українських церков у Кітченері, Ошаві, Ванкувері, Калґарі та інших містах.
М. Бідняк став членом Міжнародної асоціяції художників, які малюють, тримаючи олівець, пензель в зубах чи пальцями ніг. Вона виплачує щомісячну стипендію взамін п’яти щорічних творчих робіт.
Перша виставка М. Бідняка відбулася в Калґарі, Альберті, 1950 року, а відтак він брав участь у низці міжнародних виставок, на яких одержав ряд нагород, зокрема в Парижі бронзову медалю та почесний хрест офіцера.
Упродовж життя М. Бідняк створив близько 4‚000 художніх робіт – живопису, графіки‚ іконопису. Живучи в чужині‚ безмежно тужив за Україною. Остаточно у 1991 році повернувся до України‚ оселився у Львові. Вже у 1991 році організував першу персональну виставку в Україні. Понадто він проводив заняття із сакрального мистецтва у Львові‚ в художньому інституті.
Завдяки підтримці асоціяції М. Бідняк побував у Мексико, Еспанії, Швеції, Бельгії. Деякий час він жив в Угорщині. Але всюди і завжди залишався українцем. Помер М. Бідняк 28 листопада 2000 року у Львові, поховний на Личаківському цвинтарі.
Його дружина – львівянка Марія Майчик-Бідняк стала не тільки його вірною супутницею життя, але також допомогла популяризувати його творчу спадщину. За її авторством видано каталог творів „Микола Бідняк“‚ книгу-альбом „Микола Бідняк. Живопис, графіка“ у видавництві „Мистецтво“ (Київ)‚ есей „Навічно в серці моїм“.
До книги-альбому академік Іван Дзюба написав: „Коли оглядаєш картини Бідняка, альбоми з репродукціями його творів, думаєш про нього та його долю, починаєш розуміти, що серед тих джерел, які живили сили його духу, була і любов до своєї рідної землі, до України. Йому майже не довелося жити в Україні тільки перші роки дитинства. Але він жив Україною. Мріяв повернутися до неї. І повернувся. Батьківщина, хоч і з великим запізненням, визнала його. 1995 року він став лавреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка, у 2000 році його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого“.
Торонто