Три шляхи ведуть до істини‚ – казав геніяльний китайський філософ і соціяльний реформатор Конфуцій (Кун Фу Цзи‚ V ст. до Христа): шлях розмислу‚ самопізнання – найблагородніший; шлях наслідування – найлегший; і шлях власного досвіду – найтяжчий.
Дуже дивно‚ що люди переважно користуються саме третім‚ найтяжчим шляхом. Дивно‚ бо ж завжди є хтось близько‚ поруч‚ хто готовий поділитися способами і методами свого успіху‚ дати практичну пораду‚ котру можна відразу застосувати самому – замість набивати собі ґулі на лобі‚ доходячи всього власним досвідом. Ні‚ чомусь нема черг на учнівство і наслідування. Навіть в колишніх‚ ще доколгоспних українських селах лише одиниці вибивалися з бідности‚ переймаючи від інших передовішу науку господарювання‚ решта ж люду звикла зводити кінці з кінцями.
Подібна ситуація і з багатьма сучасними державами‚ котрі негодні витягнути ніг з трясовини економічних проблем. Хоч є в кого вчитися – варто лише уважно придивитсь і сумлінно перейняти.
От‚ наприклад‚ схильні до розмислу китайці – ті‚ бач‚ не кинулися сторч головою у бурхливе море „вільного ринку“. Мудрий Ден Сяопін вкрай обережно‚ відповідально застосовував вільноринкову економіку – спершу в одній сфері‚ прискіпливо дивився‚ що з того виходить‚ відтак у другій‚ в третій‚ не випускаючи тим часом з рук керма тих процесів. Нині Китай‚ завдяки здатності до самопізнання‚ – світова економічна потуга.
Або візьмімо Сінґапур‚ маленьку південно-азійську державу без природних ресурсів‚ котра за роки своєї незалежности від Британії зуміла блискуче дати собі раду з найгострішими внутрішніми проблемами і стрибнула від рівня країн „третього світу“ до нечисленної когорти суспільств з найвищою якістю людського життя.
Попри такі яскраві‚ переконливі приклади‚ не всі народи‚ навіть европейські‚ можуть похвалитися тривким економічним багатством чи соціяльною справедливістю‚ хоча‚ здається‚ ґльобалізація‚ почавшись ще наприкінці ХХ ст.‚ мала б уже вирівняти економіки різних країн. Коли ж це нарешті станеться?
І раптом чуємо: ніколи‚ якщо держави відмовляться від власної реґулятивної ролі в економічному житті.
Наш знаковий сучасник Джордж Сорос голову причину нерівности і відсталости вбачає саме у „ринковому фундаменталізмі“‚ в ілюзорній вірі у нічим не обмежений вільний ринок‚ коли монополістичний капітал безборонно переступає кордони країн‚ уникаючи не лише правового вреґулювання‚ але й належного оподаткування. „Ґльобалізація‚ – пише Дж. Сорос‚ – економічно пов’язала багаті і бідні країни‚ але водночас спричинила ще більшу нерівність всередині і бідних‚ і багатих країн. Вигоди дістали лише великі монополісти‚ власники фінансового капіталу‚ які складають менш ніж 1 відс. населення плянети“.
Швидше за все‚ „ринковий фундаменталізм“ не годиться і для сьогоднішньої України. Принаймні саме так вважає економіст світового значення і щирий прихильник українців‚ норвезький професор Ерік Райнерт‚ автор наукового дослідження-бестселера „Як багаті країни стали багатими‚ і чому бідні країни залишаються бідними“.
Ця праця приводить до висновку: багаті країни стали багатими завдяки поєднанню державного втручання‚ протекціонізму і стратегічних інвестицій‚ а не завдяки вільноринковій торгівлі. Вчений‚ глибокий знавець економічної історії‚ доводить‚ що вільна торгівля вигідна лише за умови зіставного рівня розвитку країн‚ що торгують між собою‚ а у випадку великої різниці в розвиткові вільна торгівля збагачує розвинуту країну‚ а бідну робить ще біднішою.
Проф. Е. Райнерт добре знає Україну‚ її проблеми і має чітке уявлення‚ що треба зробити задля подлання затяжної економічної скрути.
Ось декілька конкретних проукраїнських його міркувань‚ взятих з різних інтерв’ю декількох останніх місяців:
„Історія дає багато підказок. У 1930-их роках дві країни, які були найновішими з впливових в Европі — Італія та Німеччина, — різко відкинули космополітизм: як комунізм, так і західній лібералізм. І от зараз щось схоже відбувається в США…
Тож коли ви подивитесь на Україну і ваше майбутнє з цієї перспективи, то побачите, чому варто переконати Захід у тому, що вам варто мати більш націоналістичну позицію. Ви втікали від віри в одну космополітичну утопію — комунізм, щоб вірити в іншу — лібертаріянство? Історія довела, що вона теж є неправильною. Якщо одна політична екстремальність — помилка, то це не означає, що інша політична крайність є правильною. І я думаю, що вам давали поради — про переваги вільних ринків та вільної торгівлі, які були далекі від реальности…
Чого ми всі — науковці західнього світу — не змогли зрозуміти, то це те, що комунізм і неолібералізм були одночасно космополітичними ідеологіями. В тому сенсі, що відповідно до них — національна держава не має значення.
Мені здається, що Україна та Грузія не пройшли етапу, який я назвав би „здоровим націоналізмом“. Здоровий націоналізм — це коли ви намагаєтеся захистити інтереси своєї країни, але ви також дозволяєте всім країнам робити те ж саме. Націоналізм XIX ст. у Північній Европі був таким. Функціонуючий націоналізм має бути симетричною ідеєю: „Я захищаю власні інтереси, і ми все ще можемо знайти спільну мову з вами“…
Те, що американці говорили в 1820-их роках, все ще є актуальним: „Не робіть так, як вам кажуть англійці, робіть так, як роблять англійці“. І ви також не повинні робити так, як Европейський Союз та американці кажуть вам робити, а робіть так, як робили вони самі свого часу. Не слухайте пропаґандистської версії того, як ці країни збагатилися, подивіться, що вони самі робили. Це головне повідомлення. І Трамп — дивним чином — показує решті світу, що пропаґандистська версія капіталізму більше не працює, навіть у Сполучених Штатах…
Україна була промислово розвиненою країною, але втрачає виробничу промисловість. Ті країни, яким вдалося зберегти промисловість, у них все досить нормально, ті, хто її втратив, – зараз у бідності. Україна стає аґрарною країною. Це потенціял, який є‚ і це дуже добре. Але цього не досить. Проблема в тому, що ви продаєте пшеницю в Італію і купуєте у неї спаґетті. Ви продали пшеницю за один доляр, а купили спаґетті за 100 дол. Вам треба повернути виробничу промисловість, а так само всі служби, які йдуть разом з виробництвом…
Краще мати неефективну обробну промисловість, аніж взагалі її не мати. Білорусь має перевагу в отриманні дешевої нафти з Росії, володіє складною нафтопереробною промисловістю і продає високоякісне пальне на Захід. У них також є дуже успішний парк інформаційних технологій, який був створений без державної підтримки. Я познайомився з хлопцем, який його заснував, він колись був Послом Білорусі в США. Отже, Білорусь, яку часто називають „останньою комуністичною країною“, — це доволі успішна „суміш“ державного капіталізму та успішних високотехнологічних приватних компаній. „Суміш“, яка на сьогодні має рівень заробітної платні вдвічі вищий, аніж в Україні…
Я рекомендую припинити слухати багатших за вас, а почати вивчати їхній досвід. Якщо ви прагнете досягнення національного консенсусу, то, на мою думку, Україна повинна повернутися до Заходу і сказати: „Добридень! Бідна Україна — не у ваших інтересах. Якщо ви хочете, щоб ми були вашим буфером від Росії, ви не можете душити нас Угодою про торгівлю, яка стримує українські пенсії на рівні, більш ніж наполовину нижчому за російський. Ви там, на Заході, мабуть, не розуміючи цього, робите нас настільки бідними, що ми не можемо захистити себе“…
Україна – в борговій ямі через дефіцит торгівлі. Це легко – позичати. Ви повинні спробувати жити без цих боргів. І прожити без МВФ. Тому що вони ведуть Україну у яму. Треба вийти з цієї боргової пастки“.
Отже‚ все зрозуміло: робити Україні слід не те‚ що хто каже‚ а те‚ що роблять успішні люди і держави. Як і навчав великий Конфуцій.