Наполегливо і послідовно сприяючи об’єднанню українського православ’я‚ визволенню його з-під багатовікового російсько-імперського духовного гніту і поверненню в материнське лоно Константинопольського Патріярхату‚ Президент Петро Порошенко великою мірою зміцнив свій авторитет в національно свідомій частині українського суспільства і‚ відповідно‚ став об’єктом злісних нападків та інсинуацій з боку кремлівської аґентури в Україні.
Церковна незалежність Києва‚ „матері міст руських“‚ від Москви – це фатальна втрата для імперії‚ початок її кінця. Тому будемо бачити‚ і вже бачимо‚ шалені спроби відвернути цю неминучість‚ знайти способи й за цих умов втримувати Україну в полі російського впливу.
Після досить сильного виступу у Верховній Раді з програмним посланням П. Порошенко‚ згідно з опитуваннями‚ в оцінюваннні шансів на перемогу у президентських виборах перейшов з четвертого місця на друге. Перше покищо зберігає Юлія Тимошенко. Дуже ймовірно‚ що вони обоє й будуть головними суперниками у виборах в березні наступного року.
Очільниця „Батьківщини“‚ усвідомлюючи‚ що це вже остання її битва за найвищу владу‚ перейняла від свого конкурента гасла про рух до Европи і НАТО‚ водночас наголошуючи на тому‚ про що П. Порошенкові говорити невигідно – на тяжкій соціяльно-економічній ситуауції в Україні‚ дальшому знеціненні гривні і невпинному відтокові працездатних українців за кордони країни.
Донедавна політичний портрет Ю. Тимошенко містив негарні плямки проросійськости‚ починаючи від її „історичної“ зустрічі в Володимиром Путіном у 2009 році і таємниці підписання кабального для України газового дововору з Росією. Втім‚ ще й раніше: в 2008 році вона „подбала“‚ щоб Україна залишилася поза пляном щодо вступу до НАТО. Тоді ж не засудила напад Росії на Грузію. Тоді ж путінський „Внєшекономбанк“ зміг легко купити український „Промінвестбанк“. Тоді ж в українській політиці опинився росіянин Павло Лебедєв‚ котрий трохи пізніше очолив Міністерство оборони України і вщент розвалив українські Збройні сили. У 2014 році Ю. Тимошенко закликала не чинити опору російській анексії Криму. А вже тепер‚ коли тривають дискусії щодо миротворчої міжнародної місії на Донбасі‚ відверто підтримує позицію Москви – про розміщення миротворців не на українсько-російському кордоні‚ а тільки на лінії розмежування між Україною та окупованими Росією територіями Донбасу.
Тобто йдеться насправді не про плямки‚ а про дуже темні і зовсім не пахучі плями. Колишній народний депутат і генерал-лейтенант внутрішніх військ Григорій Омельченко навіть припускає‚ що Ю. Тимошенко могла бути завербованою російською Федеральною службою безпеки в липні 1995 року‚ коли її разом з чоловіком затримали на московському летовищі з контрабандними 100 тис. дол.
Певна річ‚ підозри‚ чутки і здогади мусять бути або доведені‚ або спростовані. Цими днями це „або-або“ схитнулося на користь Ю. Тимошенко. 19 вересня в інтерв’ю для газети „Вашінґтон Пост“ вона вибрала переконливі арґументи на свій захист: „Думка про те, що у мене якісь особливі взаємини з Путіном, вперше була пущена Полом Манафортом ще у 2006-2007 роках. Прокурор Роберт Мюлер опублікував документи, які показують, що Манафорт отримував мільйони долярів за мою дискредитацію. Президент Петро Порошенко, по суті, повторює арґументи, вигадані Манафортом і його командою“.
Справді тяжко засумніватися в ганебній антиукраїнській ролі П. Манафорта. Проте‚ проблема полягає не лише в Ю. Тимошенко. Україна кишить московськими аґентами. Нарешті це визнав Президент П. Порошенко у посланні-зверненні до депутатів: „…П’ята колона піднімає голову, намагається зібрати докупи різні свої шеренги, користуючись перевагами демократії, активізується в інформаційному просторі… Деякі телеканали, газети, інтернет-видання стали неприхованими рупорами російської пропаґанди. Наше завдання надзвичайно складне — дати їм відсіч, не порушуючи норм европейської демократії“.
Але українська політична реальність така‚ що це чесне визнання обертається проти самого президента. Його опоненти з його ж таки проукраїнського крила коментують згадане звернення довгою низкою запитань. Чому 27 років поспіль українську економіку ґвалтують олігархи і чому всі вони‚ або майже всі‚ – проросійські? Чому за роки президентства П. Порошенка жоден з відвертих ворогів української держави не був покараний? Чому їм досить було перейменуватися з Партії Реґіонів на „Опозиційний бльок“‚ щоб і надалі залишитися на впливових ролях в українській політиці? Чому люстрація стосувалася дечиїх формальних посад‚ але не суті антиукраїнської діяльности‚ наприклад‚ Сергія Льовочкіна‚ Нестора Шуфрича‚ Юрія Бойка і багатьох-багатьох інших? Хто дав можливість російському олігархові Вадимові Новинському „захищати“ російську Церкву в Україні – тобто захищати її панівне становище? Цими днями він‚ користуючись всепрощенською українською демократією‚ заснував „Партію миру“ – з капітулянтською програмою і „боротьбою за мир“ на умовах Москви. Хто вберігав від публічного розвінчування Віктора Медведчука‚ путінську руку в Україні? Чому безпередшкодно діють в Україні проросійські телеканали? Чому досі не закритий кордон з Росією? Чому діє безвізовий режим з країною-аґресором? Чому влада бездіє щодо брутальних нападів на українських громадських активістів‚ не реаґує належчим чином на нові й нові спроби московської аґентури створити в Україні атмосферу страху і хаосу? Адже це спрямоване передусім проти Президента П. Порошенка і його репутації.
Або таке кадрове питання: з якого це дива в липні цього року першим заступником керівника Служби зовнішньої розвідки України призначений Сергій Семочко‚ всі члени родини якого є російськими громадянами?
Дехто пояснює усе це свідомою передвиборною політикою П. Порошенка. Мовляв‚ він зацікавлений у двох речах – у компрометації Ю. Тимошенко‚ усуненні її з провідного місця у передвиборному поєдинкові‚ і друга річ – заміна Ю. Тимошенко проросійським кандидатом‚ якого політично і національно визріле українське суспільство‚ звісно ж‚ категорично відкине. У цей надійний спосіб буде запевнена перемога П. Порошенка.
Насправді це дуже небезпечна гра з вогнем. Бездіяльність у вчасному виявленні ворожих гнізд в Україні заохочує кремлівську аґентуру до ще більшої активности. Будуть нові й нові провокації і диверсії. Й ось відповідна новина: 1 жовтня Київський окружний суд відкрив провадження проти Президента П. Порошенка за позовом якоїсь невідомої громадської організації „Верховенство права“‚ котра вважає‚ що президент‚ звернувшись до Вселенського Патріярха Варфоломія з проханням надати Томос про автокефалію Українській Православній Церкві‚ порушив закон‚ оскільки Церква в Україні відділена від держави.
Ні‚ під жодним приводом не можна бути терпимим і вибачливим щодо ворогів України і її незалежности.