Basic HTML Version
тою грудкою сн і гу . . . Передаєш її з
рук до рук, то вона все менша і мен
ша. То він сам носив їх на пошту і з
власної кишені платив пересилку,
щоб і центика не зронити!
Господар махнув рукою:
—• Тепер таких дурних уже нема.
От, минулої неділі, давали в нас кон
церт за Тараса Шевченка. Зібрали
гарний гріш, коло чотири сотки, але
що з того? Дириґент і співаки взяли
380, а до Комітету, на сміх, вислано
десятку!
—• Ей, старий, чого ти крячеш?
Що ти там знаєш! Ці нові емігранти,
то люди професійні, фахові, вони то
го артизму вчилися в школах, то
хай собі зароблять по пару талярів.
І так не годен вислати того до Краю,
поки ці чорти лабаті там сидять.
Господар піднімається з розколиса
ного крісла.
— Я знаю, — каже мені, — що ви
пишете всякі історійки та представ
лення, але за такі підручники, як я
маю, напевно не чували, бо вони ста
рої дати. Дам вам на пам'ятку, а мо
же кому придадуться . . . Тільки не
знаю, куди то я їх встромив.
Після того, як містер пішов шука
ти театральних підручників і довго
не вертався, місис шепнула мені до-
вірочно:
— Мій то так говорить, але не
дасть вам сих книжечок, бо то його
скарб . . . Перев'язав їх синьо - жов
тою ниткою і переховує з місця на
місце, мов собака кістку. .. Йому,
стариґанові, здається, що він сам ще
колись виступить в представленні і
заграє „Гриця" . . .
ТУТ ХОДИВ ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
. . . Околиця міста Іванівка в Хар
кові під Лісогірським узгір'ям, ще
зберігає сліди давнини. На диво, досі
існує хатка, де в родині пасічника
довгий час жив викладач Харківсь
кого колеґіюму Григорій Сковорода.
Стоїть вона в дворі на Чистоклітівсь-
кій вулиці, глибоко вгрузнувши в
землю. Неподалік •—• історична кри
ничка біля якої, за леґендою, Сково
рода відмовився стати придворним фі
лософом і на запрошення Катерини
II. відповів: „Мені моя сопілка і вівця
дорожчі від царського вінця". Ще й
тепер напуває вона джерельною во
дою мешканців навколишніх осель.
Пам'ять про поета зберігається і в
назві Сковородинівського провулку
та Сковородинівської вулиці.
Обіч автомобільного шляху, що
з'єднує Харків із столицею України,
є невелике селище Бабаї. Тут, у сади
бі свого приятеля й учня Якова Пра-
вицького, часто бував Григорій Са-
вич. У будинку Правицького він на
писав славнозвісні „Байки харківсь
кі". Нині на цьому будинку висить
меморіяльна таблиця.
Мальовничі бабаївські ліси, були
улюбленим місцем роздумів письмен
ника. Про це розповідає напис на
мармуровому постаменті. А трохи да
лі в лісі нуртує джерельце; це так
звана холодна сковородинівська кри
ниця.
Велике село Іванівка в Золочівсько-
му районі на Харківщині. Тут провів
свої останні дні Сковорода, тут його і
поховано недалеко двохсотлітнього
дуба, що й сьогодні шелестить лис
тям. Ось уже понад сорок років ста
ренький селянин Юхим Семенович
Деряга розповідає людям про те, що
дійшло до нього від дідів і прадідів
про щедру душу й талант свого зна
менитого земляка.
У Харкові нема тепер музею Гри
горія Сковороди, будинок згорів в
роки останньої війни.
« - - ^ 0 ^ _Р
120