Basic HTML Version
ПРИЙШЛА ОСІНЬ
С0Ю3 0ВИМ ПІОНЕРАМ — ПРИСВЯТА
Написав їв.
Настрій такий, ніби живцем узя
тий із Стефаникової „Давнини" чи
„Озимини". Отак мені здається, що
це в неділю по відправі вийшли з ха
ти та й посідали собі на призьбі дід
Митро і баба Митриха. І важко зві
сили на коліна поморщені, спрацьо
вані руки. Та й задивились на свіжо
зорані покутські нивки, заслухались
в журливу мелодію осени, що снує-
допрядае останню нитку „бабиного
літа" . . .
А це не рідна, золота осінь, а ту
тешнє „індіянське літо" догоряє у
видолинку полум'ям червоних кле
нів. І не рідні Карпати голубіють на
обрії, а гори Андірондак. Та й не го
сподарство це діда Митра, а фарма
містера Шостака. А сидять вони обоє
з жінкою, звичайно, не на призьбі,
а на ґаночку, на розгойдані крісла
посідали, вернувшися з церкви та по
обідавши.
Довкола, як оком засягнеш — усе
їхні ,,прапорті": ліс, поля, сіножаті.
Поля управного мало, бо запустіло,
нікому на ньому робити. Ліс мирша
вий, хащі, виверти та й суха осичи
на, але за такий платиш менший по
даток. На вигоні худоба, расова, чор-
но-краса, штук зо тридцять; стоять
стайні, шопи з машинерією, майстер
ня, ґ а р аж і . . .
Обоє господарі прощаються з сво
єю фармою, на якій важко гарували
багато років, шестеро дітей вихова
ли, вивели в люди. Тепер вони інже
нери, урядовці, вчительки, пороз'їз
дились по стейтах, а їм, старим, гір
ко приходиться господарювати. Про
дають землю, фарму, худобу і статок,
а самі, як ті птахи на зиму, відліта
ють у затишні, теплі сторони, відай до
Каліфорнії.
Керницький
Господар, як і дід Митро у Стефа-
ника: мовчазливий чолов'яга. Зало-
жив окуляри, читає „Свободу". За
те ж місис, як баба Митриха, говори
ти любить:
— Ой, тяжко буде мойому старому
покидати се місце.. . Тут усе росло,
розвивалося на його очах, кожна яб-
лінка, кожна черешенька. Він же сам
і церкву ставив, парафіяльний дім
будував, а під церквою — ви ж бачи
ли, яка красна заля ? . . Се теж його
робота, бо він у мене майстер був!
Щоб колись добрі люди змовили за
нього стільки „Отченашів", скільки
він у тій залі відіграв представлень,
скільки зробив бенкетів на добродій
ні цілі! Наша громада була колись
мала, всього купка фармерів, а щодо
колекти, то ми стояли на другому мі
сці, зараз за Ню Йорком!
Господар зняв із носа окуляри:
— А пригадуєш собі, Мері, як у
1912-му році приїхали збирати на
„Рідну Школу" пан доктор Демидчук
зі Львова ? . . А тоді така бідося була,
таке страшне безробіття, що й кводер
рахувався за великі гроші! Вийшли
пан доктор на сцену та й деклямують
вершик ,,3а море":
„. .. Чи чуєте, тату, наші мама вже
продали хату!
Продали хату, продали поле, а самі
їдуть у світ, за море".
— Він плаче, і ми плачемо . . . А
потім я пішов з капелюхом між лю
ди і зібрав п'ятдесят долярів! Ви зна
єте, що то були за гроші на тії часи?
— А тих грошей він не посилав до
Ню Иорку, — перебила господиня.
— Він, бувало, казав: як підуть гро
ші по комітетах, то так буде, як з
119