Basic HTML Version
— 117 —
ного, поетичного, а діточа душа лю
бить поезію.
Та на жаль, як кажу, наші люди не
доцінюють тієї сили, яка скривається
в нашій традиції. Легковажать ЇЇ, ні
би соромляться свого, і гадають, що
воно не поступово, не культурно, що
все те — старосвіччина, якій прийшов
кінець. Можна бути дуже вченим
і дуже поступовим а свого не цу
ратися. Бо поступовість не повинна
вбивати серця, не повинна робити чо
ловіка сухим, полинялим. безбарвним,
СКУЧНИМ.
І нині є великі вчені, котрі
ціле життя працюють якраз над дослі
дом народніх звичаїв і обичаїв, а ми їх
знаємо і —• забуваємо.
Отеє довелося мені бути у східній
Галичині на Великодні Свята і з
жалем переконався я, що втратили во
ни богато зі свого колишнього чару.
В церкві та сама відправа, що колись,
але народ не той. Якісь спенцери, каш
кети, мешти й черевики, якісь костю
ми, гляди й капелюхи на головах на
ших сільських дівчат візьмуться, а то
ді хоч у коноплі став, щоб воробців
лякати.
І гагілок не виводять, забувають
тих старосвітських, прегарних пісень,
котрих могли нам позавидувати на
віть найкультурнійші народи.
Пишу про те, не тому, що поста-
рівся, а старі люблять на нові моди
нарікати, але якраз, що з молодечою
силою люблю те, що молодим любив
і радби його ратувати.
А ну те, браття земляки, падаймо
собі руки та ратуймо, що ще не за
гинуло до решти. Хочби й за морем, у
далекому світі, зберігаймо культуру
українську.
Де коло церкви є, хочби й неве
личка площа, на Великдень зійдімся.
Най старі посідають собі кругом, а
молодь най візьметься за руки, пай
іде хороводом співаючи „Воротаря",
„Зельмана", „Жучка" і других гагілок.
Як забули — то постараймося, щоби
їх видрукувати разом з нотами, бо во
ни того варті. Чужі люде може зразу
будуть дивуватися, але згодом при
викнуть і навіть зацікавляться наши
ми звичаями, а свої земляки, в ріднім
краю, коли почують, що емігранти
тим добром не нехтують, то може й
собі будуть його більше цінити.
Ратуймо наші старосвітські звичаї!
Богдан Л.
Ой НАСТУПИЛА ТА ЧОРНА ХМАРА.
(Стара народня пісня).
Ой наступала та чорна хмара,
Став дощ накрапать, —
Ой там збіралась бідна голота,
. .До корчми гулять.
Пили горілку, пили вишнівку,
Ще й мед будем пить;
А хто з нас, братця, буде сміяться,
Того будем бить.
Ой іде богач, ой іде дукач,
Насміхається:
,,Ой за що, за що вража голота
Напивається?"
Ой беруть дуку за чуб за раку,
Третий в шию бє:
„Ой не йди туд*л, превражий сину,
Де голота пє!"
Ой пішов дукач, ой пішов богач,
Не оглядався;
Він і третьому та заказував,
Щоб не сміявся.