Basic HTML Version
— 116 —
РАТУИМО
НАШІ СТАРОСВІТСЬКІ ЗВИЧАЇ.
Народ, це тільки люди, що замеш
кують якусь територію (частину зем
лі), але все те, що звязує їх з собою,
робить їх подібними до себе, а не по
дібними до блищих і дальших сусі
дів, отже мова, ноша, пісня, хата,
страва, звичаї і обичаї, спомини мину
лого, або так звана історія. І чим біль
ше того добра в якого народу, чим
пильнійше він його розвиває і на ньо
му будує свою культуру, тим безпеч-
нійша його окреміпшість, тим тяжше
його винародовити. Буває, що народ
утратить свою державу, але затримав
мову, ношу, звичаї й обичаї предків,
знає і любить свою минувшину, пле
кає народну пісню, розвиває літерату
ру і мистецтво і він не пропав. Пере-
тріває своє лихоліття і дібється своєї
самостійности.
Так було з полудневими славяна-
ми, так сталося недавно з Ірляндця-
ми, Поляками, Чехами, Фінами, навіть
з маленькою Литвою.
Український народ має окрему мо
ву, пісню, ношу, звичаї й обичаї, має
велику історію, літературу й мистец
тво, але він замало дбає про те велике
добро і замало ним дорожить.
Це виявилося після великої війни.
Наші земляки кидають тепер давну
ношу, співають чужі пісні, танцюють
всякі глупі танці, забуваючи про ста
рі українські танки, понехають і лег
коважать свої предківські звичаї. А
воно зле, і навіть небезпечно! Бо, ко
ли нам забрали державну окреміш-
иість, то зберігаймо народню, все те,
що вже здалеку робить наш нарід ок
ремим, українським народом. Не гор
дуймо своїм хлопським сіраком, сво
єю вишиваною сорочкою, не забувай
мо нашої прегарної пісні, танцюймо
козака й коломийки, святкуймо Різд
во й Великдень, як наші батьки свят
кували, читаймо свої книжки й часо
писи і виховуймо наші діти не на яни
чарів а на вірних синів своєї понево
леної вітчини, України. Нема такої си
ли, котра моглаби знищити народ, ко
ли він є справжнім, свідомим народом,
а не байдужною на все товпою.
І хай ніхто не виправдується тим,
що він на чужині, що чужа культура
сильнійша, бо я з власного досвіду
знаю, що можна двайцять літ жити на
еміграції і не тільки самому не вина-
родовитися, але й дітий виховати у ві
рі й національних переконаннях сво
їх предків. Треба тільки сильної волі
і трохи охоти, щоби твій дім на чужи
ні був українською оазою серед чужої
пустині. Треба, щоби в тім домі була
•^воя книжка й газета, свій образ і свій
рушник, щоби в ньому лунала рідна
мова й пісня, а головна річ, щоби тут
віяло своїм, рідним духом. Оттут і
криється велика сила наших народніх
звичаїв, нашої традиції, усього того,
що нам батьки у спадку передали. Що
з того можна взяти з собою, берім і
несім, хочби на край світа, про иньше
згадуймо і розказуймо нашим дітям,
тепло, любовно, сердечно, щоби в їх
серцях запалити любов до того, що й
ми колись може так дуже любити.
Святий вечір можна собі зробити
і в Америці і в Австралії так само, як
у Карпатах, або над Чорним морем.
І коляд можна своїх дітий навчити і
розказати їм, як то в нас люди Різдво
святкують. Так само про Великдень,
Купала, Зелені Свята, про обжинки та
иньші звичаї. У всім тім є богато гар-