18 червня на 64-му році життя‚ після тривалої хвороби відійшов у вічність в Австрії, де перебував на лікуванні, колишній (до 7 листопада 2013 року) голова Івано-Франківської обласної адміністрації Михайло Вишиванюк.
Українську громаду огорнув глибокий смуток, який відчутний також у діяспорі.
Я дружив з М. Вишиванюком. Ми запізналися через спільного друга, не потребували один одного для будь-якої справи і ніколи не просили один одного ласки. Одначе, ми завжди відчували, що коли була б потреба, то один другому, напевне, допоможе. Це було внутрішнє відчуття, бо не було конкретної потреби. Нас єднали також спільні батьківщини. М. Вишиванюк був гуцул, а я бойко по батьковій лінії. Ми взаємно дружили, дискутували, інколи сварилися, але завжди один одного взаємно поважали та, відкрито кажучи, любили.
М. Вишиванюк був кремезний, усміхнений, увічливий, завжди готовий стати у прислузі знайомим і незнайомим. Це був Гуцул з великої букви не тільки за походженням, але і по натурі! Це була людина, повна життя, задумів і плянування, як ці задуми впровадити в життя. У наших розмовах ніколи не бракувало слів, емоцій, натхнення, відчаю. Нам взаємно підходило наше товариство і дружба. Мали ми також і спільних друзів. Він був господарем своєї землі, де він родився, виростав, працював.
Він служив народові, тобто допомагав своїм людям. Інколи ми дискутували по різних сторонах політики. Я йому говорив, що його зверхники далеко менш шляхетні, ніж він. Він казав, що то нічого, для нього справа не у позиції, що його моральний обов’язок допомагати своїм людям і це він робив, маючи посаду чи ні.
Як українець, він любив не тільки свої Карпати, але усю Україну. Він був господарем кожного заходу. Він людей зближував, включався у справи, які були далекими для нього, тільки тому, що він бачив важливість справи і хотів допомогти. Влаштовував політичні зустрічі між людьми, далекими один від другого для зближення та співпраці, допомагав робити кіно, ставити музеї, влаштовувати церкви в Україні та навіть у діяспорі.
Різні бувають люди, але найголовніше, щоб вони старалися робити добро. Це було кредо життя М. Вишиванюка.
Прощавай, Михайле! Побачимось знову, напевне! Мабуть Господеві потрібно було господаря для якогось важливого діла вгорі. Тому Він покликав так передчасно тебе. Напевне на Франківщині ще буде багато провідників. Ніхто не є незамінним. Але для мене залишиться в пам’яті Гуцул з великої букви – правдивий господар Франківщини.
Вічна тобі пам’ять, Михайле!