Автор цієї збірки Олександер Шугай – колишній командир танка. Служив у радянській армії на території Східньої Німеччини, так званої НДР. Саме тоді, в середині ХХ ст., світ опинився перед загрозою Третьої світової війни, коли кремлівські авантюристи, потрясаючи ядерною зброєю, звели Берлінський мур, а згодом влаштували Карибську кризу.
І як тут не згадати вікопомні, точніше віроломні події, що настали потім: напад СРСР на Чехословаччину (перед цим була Угорщина), Афганістан… Не кажемо вже про епізодичні, відкриті й приховані збройні втручання московських імперіялістів у різних найвіддаленіших куточках плянети, тобто скрізь, де ввижається зона їхніх інтересів. Самодостатній, облаштований цивілізований Захід, на жаль, це нічого не навчило. Хоч там були й видатні державні діячі, яким на короткий час удавалося дещо вгамувати, притлумити загарбницькі апетити Москви – заволодіти всім світом, принаймні більшість народів тримати під своєю імперською п’ятою. А сталося так через те, що після Другої світової війни (битви коаліції держав з кривавим гітлеризмом) тоталітарний московсько-комуністичний режим, який навіть співпрацював з останнім (гітлеризмом), допоки й сам зазнав нападу, зрештою не був покараний та засуджений на загальнолюдському рівні так, як режим нацистський.
У нинішньому ж ХХІ ст. після довгоочікуваного й безславного кінця імперії зла – СРСР (уперше, як відомо, імперська Росія розпалася внаслідок революції 1917 року, коли постала Українська Народна Республіка, потім – після здвигу народів 1991 року, коли Україна відновила свою незалежність), спадкоємці кремлівського мракобісся, насамперед Володимир Путін, знову почали погрожувати всьому світові, напавши, зокрема, на незалежну Україну.
Перед цим аґресії були піддані Республіка Ічкерія, котра втратила свій суверенітет, незалежна Грузія, Молдова. До речі, всі „завоювання“ Москви, як, скажімо, Східня Німеччина з „непорушним“ Берлінським муром, Чехословаччина (Чехія і Словаччина), Польща, Угорщина та інші европейські країни, кінець кінцем звільнилися від московського ярма і тепер перебувають у Европейському Союзі та НАТО – саме там, куди прагне (і виборює право!) всім своїм героїчним існуванням Україна…
Ще в серпні-вересні 2014 року, тобто на початку російського вторгнення (анексії Криму та захоплення східніх земель Донеччини й Луганщини), Олександер Шугай у складі творчого колективу „Кордони наші вкаже пісня“ побував у військових частинах та бойових підрозділах Збройних сил України, розташованих у південно-східньому реґіоні. Маршрут проліг від Києва до Чернігівської, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської областей. Нотатки цієї важливої поїздки друкувалися у газеті „Літературна Україна“ та значно ширше – „Битва за Україну триває, або Слово Івана Багряного – на передових рубежах оборони і наступу“ в книзі „Фундація імені Івана Багряного“ (Київ, „Смолоскип“, 2015).
Під час незабутніх, зворушливих зустрічей із захисниками рідної землі, зокрема й тими, що в кривавих боях зазнали поранень і потрапили до шпиталю, О. Шугай читав поезії І. Багряного (він, як відомо, авторитетний дослідник життя і творчості цього видатного письменника), дарував його книги, а також ділився і своїми власними враженнями та щойно написаними віршами.
Нові ж вірші О. Шугая на воєнну тематику з’явилися вже під час повномаштабного вторгнення рашистської орди в Україну 24 лютого 2022 року. Перед жахіттям кривавої, досі небаченої за нещадними вбивствами, садистським знущанням над мирним населенням, масовими грабунками та руйнуванням війни, по суті, геноцидом нашого народу, здається, відступив і коронавірус – всесвітнє лихо, що вирувало на плянеті, зачепивши й Україну.
Отже, тема нещодавньої пандемії, без якої не можна уявити загально драматичної картини, так само вагомо присутня у збірці „Закрийте небо!“. Недарма значно ширше гострі епіграми, зачіпаючи складне політичне | життя і визвольну боротьбу українського народу, друкувалися в газеті „Літературна Україна“ та часописі „Дзвін“.
Відгукуючись на виклики нищівного воєнного часу (перемогти чи загинути, бути чи не бути?), О. Шугай небезпідставно посилається на героїчні минулі епізоди, історичні випробування нашого народу, його боротьбу за свободу в умовах співжиття із підступним північним сусідом – імперською Росією. Зафіксовані під час переживання суспільством трагічних подій, поетичні рядки нагадують своєрідний щоденник. А втім, право судити про це надаємо читачам.
Збірка „Закрийте небо!“ щойно побачила світ у видавництві „Дніпро“. Пропонуємо з неї кілька віршів.
Василь Яременко,
професор, член Національної спілки письменників України
Закрийте небо!
(До тих, хто ще здатен почути)
„Закрийте небо“! – голосять ниви,
із неба – „Градів“ рашистські зливи…
„Закрийте небо“! – волають гори,
із неба – орки, жахні потвори…
„Закрийте небо“! – клекочуть ріки,
із неба – мосхів смертельні піки…
„Закрийте небо!“ – земля і води
волають, молять… Церкви, заводи,
вокзали, фабрики, оранжереї, електростанції, порти,
музеї, бібліотеки, архіви, шлюзи,
зі сповитками в дзьобах чорногузи, –
вогонь спопеляє їхні крилята, а
ручками ловлять життя немовлята…
„Закрийте небо!“ – кричать лікарні, –
Невже і їх сподівання марні?…
Закрийте ж небо вбивать рашистам –
Хай буде небо мирним і чистим!
Кличко проти Путіна
Наш Кличко – це знає всяк–
Б’ється лівою. Ще й як!
Хоч і права теж міцна –
Лупить, як снаряд, вона!
Вчора на передовій
Проти Путіна йшов бій.
Кажуть, Путін – каратист,
А насправді – каґебіст.
Битись чесно не схотів–
„Білу ґвардію“ привів.
„Біла ґвардія“ – КамАЗи,
Вщерть московської зарази.
„Біла ґвардія“ – вбивати
Й Україну грабувати.
Кинув Путіну Кличко:
„Ей, кульгавенький крячко,
Ти у чесному бою
Згубиш армію свою!“