Ця дата – 22 лютого – незабутня в історії української громади Америки. Це день великого ментального і духовного здвигу першого покоління наших трудових еміґрантів‚ до котрих у той далекий час‚ серед тяжкої‚ безпросвітньої праці прийшло ясне усвідомлення‚ що тільки з’єднавши сили‚ тільки у міцній‚ масовій організації можна запевнити і щоденне виживання‚ і гідне людини майбутнє. Непересічними‚ особливими мали бути люди цього чину‚ й вони такими були – ті самовіддані народні провідники‚ отці Григорій Грушка‚ Іван Волянський‚ Іван Констанкевич‚ Амвросій Полянський‚ Теофан Обушкевич‚ Нестор Дмитрів‚ Іван Ардан‚ Микола Підгорецький‚ котрих сьогодні‚ оглядаючись на ті далекі роки‚ сміло можемо називати апостолами українського єднання‚ бо з нещасної‚ темної еміґрантської маси вони врешті витворили свідому‚ цілеспрямовану громаду‚ утвердивши своє національне ім’я на вільній американській землі.
„Гей‚ браття‚ вставаймо‚ уже час і нам взятися до роботи‚ не засипляймо дорогого часу‚ протрімо очі і подивімся‚ як то другі народи‚ тримаючись купи‚ уже много снопів нажали для себе‚ а ми ще не знаємо‚ де й серпа купити…“‚ – писала „Свобода“ в листопаді 1893 року‚ переконуючи розпорошених русинів (такою була давня самоназва українців) в перевагах організованого життя.
Й от 22 лютого 1894 року‚ в день народження Джорджа Вашінґтона‚ „зійшлись руські священики‚ делеґати руських братств і патріоти-русини з всіх сторін до руської церкви в Шамокіні‚ Пенсильванія‚ благати Господа Бога‚ щоб допоміг щасливо начати таке важне діло“ – заснування Українського Народного Союзу.
А вже 30 травня того року перша Конвенція УНСоюзу визначила головні завдання свої діяльности – принципи фінансової взаємодопомоги і засади культурної співпраці і‚ що потім було виправдане всім дальшим часом‚ – позаконфесійний і позапартійний‚ загальнонаціональний і загальногромадський характер організаціїї. Бо‚ підкреслювала „Свобода“ в кожному своєму числі‚ – „що для одного єсть тяжко‚ для громади єсть легким“.
Розвиток УНСоюзу був бурхливим‚ швидко росло членство‚ поставали нові відділи‚ десятки‚ сотні‚ міцніла фінансова база‚ втілювалися в життя все сміливіші проєкти – шкільно-освітні‚ літературні‚ мистецькі‚ спортивні‚ і це ставало надійною запорукою збереження української національної ідентичности на північно-американському континенті.
І не лише це. Вся історія нашої союзової родини – а ми ось вже вступаємо у 125-ий рік її безперервного життя – тісно пов’язана з Україною. „Український Народний Союз врятував українську душу в нашім народі в Америці. Не дав її вирвати ворогам і темноті. А врятувавши‚ заставив її ще працювати і собою жертвувати для великої ідеї визволення Рідного Краю з неволі“‚ – писав у „Свободі“‚ міркуючи над непроминальним значенням цього незабутнього дня‚ 22 лютого‚ її знаменитий головний редактор д-р Лука Мишуга.
Але що ще слід підкреслити сьогодні‚ напередодні травневої Конвенції‚ чергового звіту Головного Уряду УНСоюзу перед союзовою родиною і перед всією нашою громадою: незабутність стосується самих історичних початків і нашої найглибшої вдячности піонерам-засновникам‚ сама ж роля УНСоюзу не менша і не менш актуальна й нині‚ не меншою залишається його потреба для тривання повноцінного життя української діяспори США.