Коли ми прибули на фільмування телесюжету для „Актуальної камери“ (я був заступником головного редактора Українського телебачення) у село Мар’янівку на Київщині, кінооператор Валерій Костильов сказав: „Спершу підемо до Козловського!”. Так я почув ще більше про славетного співака на його батьківщині і побував у двоповерховій музичній школі, побудованій та оснащеній на його гроші.
Уперше я почув про нього від свого батька, який дещо співав з його репертуару, а він від свого батька – дириґента церковного хору.
Іван Козловський (1900-1993) – видатний український співак, з семи років співав у Михайлівському Золотоверхому монастирі, де він прожив близько 10 років. У цьому ж хорі співав і його рідний брат, згодом теж відомий співак Федір Козловський. У свої 19 років він виїхав на гастролі до Европи зі знаменитим хором Олександра Кошиця і коли стало відомо, що Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. Цей факт тривалий час лишався таємницею І. Козловського, втім, ймовірно, саме він і був причиною того, що І. Козловського у майбутньому не випускали за кордон.
І. Козловський був справжнім і великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше і особливе місце в його серці. Він підтримував найтісніші зв’язки із київськими мистцями і земляками-мар’янівцями. Серед репертуару співака були „політично небезпечні“ українські твори: „Мені однаково“ на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (з дещо зміненим текстом) та інші. Він заповів поховати себе у рідній Мар’янівці, сам вибрав місце для могили, але й останню волю мистця не було виконано. Великий українець знайшов свій останній притулок на Новодівичому цвинтарі у Москві.
Московити-шовіністи від мистецтва робили і роблять все, щоб викреслити українство з біографії І. Козловського. Перш за все, це стосується видання його українських творів. Деякі його найкращі записи українською мовою не перевидавались по 50-60 років. Лише завдяки старанням доньки Анни та президента Фонду Івана Козловського Белли Руденко 24 березня 2004 року нарешті відбулася презентація подвійного компакт-диску з українськими творами у виконанні І. Козловського, який московська фірма „MOROZ Records”, на жаль, зробила дуже недбало. Вельми красномовними є більшість виданих там біографій І. Козловського, де у списку немає українських творів, хоча співак тричі записував один лише славетний український романс „Коли розлучаються двоє“, інші українські пісні.
І. Козловський з дружиною Галиною Сергіївною, доньками і племінницею.
І. Козловський, коли залишив театр, продовжував активну концертну діяльність, декілька років залишався художнім керівником організованого з його ініціятиви ще 1938 року Державного ансамблю опери, де він здійснив низку постановок, співав у церковному хорі.
У рідній Мар’янівці співакові вдалося, незважаючи на численні бюрократичні перепони, створити Дитячу симфонічну оркестру, для якої він замовив усі інструменти, ноти, організував навчання дітей музики.
Останній виступ І. Козловського відбувся у Будинку композиторів на вечорі пам’яті Генріха Нейгауза у 1990 році.
І. Козловський володів унікальним кольоритним гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діяпазону з вільним верхнім реґістром, був артистичним, від нього пісня вільно і легко розливалася як повені навесні.
Послухати його нині можна на Ютубі, зокрема „Пісні з України“.
Валентин Бугрим – академік, доктор філософії, публіцист, Київ.