Українській анімації цього року виповнюється 90-ліття. Про одного з творців перших українських мальованих фільмів Євгена Горбача я недавно дізналася від його доньки Маріянни Дорошенко, викладача Кіровоградського музичного училища, яка більшу частину життя прожила у нашому місті і лише в останні роки наважилася публічно розповісти про батька.
Художник, а свого часу режисер мультиплікаційної кінематографії Є. Горбач, прожив життя, постійно остерігаючись тодішньої влади. Він народився на Чернігівщині, був сиротою. Виховувався у родині дядька. У Борзні, де він тоді жив, при церковно-приходській школі діяла кляса малювання, у якій вчив дітей учитель Андроник Лазарчук. Одним з його найкращих учнів став Є. Горбач. Розповідає М. Дорошенко: „Коли йому було тоді 17, дуже захотілося побачити море. Грошей, звісно, не було. І він прилаштувався між вагонами пасажирського потягу і фактично назавжди покинув своє рідне містечко. Потрапив до Києва і зумів вступити до художнього інституту, де його наставником був славнозвісний Федір Кричевський, який прилучив юнака до високого художнього мистецтва. Після закінчення інституту він увійшов до складу групи, яка розпочала виробництво анімаційних фільмів на студії „Українфільм“ Київської кінофабрики. Працював у одній групі з Іполитом Лазарчуком, сином учителя малювання, який у ранній юності пророкував йому мистецьке майбутнє“.
Художні мультфільми в Україні почали виготовляти на Одеській кіностудії у кінці 1920-их років. Це були мальовані картини на целулоїдних аркушах. Кожен рух героя треба було змалювати на окремому аркуші. Але уже перші роботи – „Мурзилка в Африці“, „Тук-тук та його товариш Жук“ мали великий успіх і розголос в пресі. Не слід забувати, що крім матеріяльних та творчих проблем (а це були роки політичних репресій) легко було потрапити під ідеологічний коток. У статті Г. Лойка „Рисований фільм в Україні“ (журнал „Радянське кіно“, жовтень-листопад 1935 року) згадуються фільми „Українізація“ і „Білочка та миша“, які визнано ідеологічно шкідливими, останній зокрема, як зазначав автор, мав тенденції куркульської ідеології.
Але Є. Горбач, Семен Гуєцький та І. Лазарчук наполегливо вивчали методи роботи Волта Діснея, роботами якого щиро захоплювались. Вони хотіли творити об’ємні і кольорові мультфільми. Наприкінці 1936 року журнал „Радянське кіно“ повідомляв: „На Київській кіностудії ведеться підготовка до виробництва кольорового мультиплікату. Роботу доручено режисеру Є. Горбачу“.
І такий фільм з’явився. „Лісовий договір“ („Казка“) був першим звуковим кольоровим українським мультфільмом, тим більше й музика до нього створювалась на основі українських народних пісень. Та якраз у той час діяльність мультицеху згорнули. У Москві, звісно, працювала своя анімаційна студія. І довгий час ніхто й не згадував, що у Києві теж тривала успішна творча робота і було налагоджено виробництво українських мультфільмів. Аж у 1959 році І. Лазарчук відновив цех художньої мультиплікації на Київській кіностудії. Його справу продовжили Ірина Гурвич, Давид Черкаський, Володимир Дахно, інші.
Після закриття цеху мультиплікації Є. Горбач залишився працювати на кінофабриці. З початком війни він разом з її колективом був евакуйований. У 1944 році повернулися до Києва і оселились на Лук’янівці, у старому будинку, виділеному для художників і скульпторів. Усе тодішнє життя була просякнуте страхом і „стукацтвом“. Батьки наказували дітям, аби щільно тримали язика за зубами, а самі у присутності дітей намагалися не говорити про щось значиме.
Є. Горбач знайшов роботу ретушера-художника у видавництві „Радянська школа“. Але художня творчість не покидала його. Він малював і створив чимало картин. Його ще довоєнна картина „Обшук Шевченка в Оренбурзі“ і нині прикрашає музей поета в столиці. За життя Є. Горбача не відбулося жодної його виставки. Він сам не хотів цього, очевидно, розуміючи, що не зміг сповна розкрити свої здібності і талант. Після його смерти, на початку 1980-их років, з ініціятиви вдови художника у Києві відбулися три виставки його картин.
Художник Є. Горбач, за словами його доньки, був дуже терплячим, мудрим, скромним, майстровитим. Сам власноруч зробив бандуру і навіть організував самодіяльне тріо. Якби він мав можливість вільно і без перешкод працювати на ниві мультиплікації, то створив би цілу плеяду неповторних героїв з українським національним кольоритом, які б могли стати оберегами багатьох юних душ.
Кропивницький