Федерація – це група держав із центральним урядом, але з незалежністю у внутрішніх справах. Російська Федерація – це не те. Це імперія, яка накопичувалася за півтисячоліття. Виходячи з війни Росії проти України, можна зробити два висновки: Росія не переможе в Україні, і Федерація опиниться під загрозою.
150 націй складають Федерацію. Одними з таких є казанські або волзькі татари, чия земля, теперішній Татарстан, була насильницько захоплена московитами, тепер відомими як росіяни. Це історія чи не найбільшої національної меншини в РФ, яка налічує понад сім мільйонів.
У 1552 році, після багатоденних боїв і облоги Казані, військо Івана IV (відомого як Грозний) увірвалося в місто, а потім розграбувало і спалило його. Чоловіче населення міста було повністю вирізано, а жінок і дітей загнано в рабство. Москвити прив’язали оголені трупи по-звіря-чому вбитих казанців до 50 колод і спустили по Волзі. У радіюсі 60 кілометрів від самої Казані не залишилося жодного села, всі вони були спустошені і спалені разом з жителями.
Сучасні волзькі татари є спадкоємцями відомих ранніх і середньовічних держав, що проживали в Поволжі з давніх часів. Одним з останніх державних утворень сучасного татарського народу було Казанське ханство, яке втратило свою незалежність у 1552 році. Взяття Казані не означало падіння всієї держави, хоча армія була знищена, а хан був схоплений і відправлений на центральні смуги Росії. Татари чинили активний опір ще кілька років.
На окупованих землях московити проводили політику геноциду та етнічних чисток. Аґресивна політика московитів призвела до переселення татар із Волги у східні райони Казанського ханства. У цій частині колишнього Казанського ханства московити чи росіяни не панували до початку XVIII століття. Території по Волзі і місто Казань були заселені московитами. Татарському населенню було заборонено селитися по Волзі протягом 200 років. У 18 столітті почалися селянські повстання, які були підтримані татарським населенням.
Першу російську революцію активно вітали татари. Татарське населення було найосвіченішим серед мусульманських народів Росії. Тому татари були представлені в усіх політичних течіях того часу. Царський уряд, змінивши закони, створив труднощі татарським виборцям. Так, більшість мусульман Середньої Азії не змогли взяти участь у виборах до III Думи, а за результатами виборів до IV Думи Казанська губернія стала безправною.
У радянський період діяльність громадянського суспільства перебувала під суворою контролею влади. Водночас заборонялася діяльність організацій, які не визнавали радянської влади та комуністичної ідеології (леґально чи напівлеґально такі організації існували лише на початку 1920-их років і знову виникли наприкінці 1980-их років).
На початку 1990-их років у Татарстані почали формуватися дві ідеологічні течії, пік політичного впливу яких припав на початок 1990-их років: татарський національний рух і інспірований Росією федералістський проросійський рух.
24 серпня 1990 року в Казані відбувся мітинґ з вимогою ухвалити Деклярацію про державний суверенітет Татарстану. Через п’ять днів це питання почала розглядати сесія Верховної Ради ТАРСР. Розгорнулася жвава дискусія. 30 серпня 1990 року Верховна Рада республіки прийняла „Деклярацію про державний суверенітет Татарської радянської соціялістичної республіки“. Національний рух наполягав на прийнятті Акта проголошення незалежности.
До початку 1991 року ситуація в СРСР стала критичною. Центральна влада почала втрачати контролю над союзними республіками, і СРСР вступив у період очевидного розпаду.
Восени 1991 року татарський народ зібрався на свій мітинґ, не вимагаючи нічого, крім незалежности. 15 жовтня 1991 року була здійснена спроба штурму парляменту Татарстану. 24 жовтня 1991 року Верховна Рада Татарстану прийняла постанову Акту про державну незалежність республіки і про підготовку до референдуму, який мав закріпити раніше проголошений державний суверенітет.
За день до референдуму прокурор Татарстану особисто приніс голові Верховної Ради Татарстану повідомлення про те, що в разі всенародного голосування голова парляменту буде притягнутий до кримінальної відповідальности на підставі рішення Конституційного суду РФ.
Важливим кроком до визначення статусу республіки став референдум 21 березня 1992 року. Питання було таке: „Чи бажаєте Ви, щоб Республіка Татарстан була суб’єктом міжнародного права, суверенною державою, яка має право встановлювати відносини з Російською Федерацією та іншими республіками і державами на основі рівноправних договорів?“ У референдумі взяли участь 81.7 відс. громадян Татарстану. З них „за“ проголосували 61.4 відс.
6 листопада 1992 року Верховна Рада Республіки Татарстан на основі волевиявлення народу прийняла Конституцію Республіки Татарстан. Татарстан був єдиною з республік Російської Федерації, яка відмовилася підписати новий федеративний договір, посилаючись на Деклярацію 1990 року, результати референдуму та нову Конституцію, вимагаючи забезпечити особливий статус у відносинах з Москвою.
Проте посилився тиск на лідерів татарського національного руху і, зокрема, на уряд. Почалася кампанія дезінформації. Заяви татарських лідерів спотворювалися. Серед населення поширювалися чутки, нібито один із лідерів національного руху говорив про неповноцінність і „незаконність“ дітей від змішаних шлюбів і про необхідність їх винищення.
Уряд Татарстану почав поступово „здавати“ суверенітет. По-перше, положення про суверенітет були пом’якшені в Конституції 1992 року, а потім ще більше в Договорі з Росією 1994 року.
У лютому 1994 року керівництво Татарстану підписало угоду про розмежування повноважень між владою Росії і Татарстану. Угода передбачала особливі умови входження республіки до Російської Федерації, яка, здавалося б, зняла напруженість у відносинах між Москвою і Казанню на роки вперед, і за цей компроміс надала Татарстану досить широкі права суверенного суб’єкта, наприклад, можливість вести зовнішньоекономічні зв’язки і, в деякій мірі, зовнішньополітичну діяльність.
З приходом Путіна до влади у 2000 році повне правління Москви було відновлено. Всю реґіональну специфіку привели „у відповідність до законодавства Російської Феде-рації“. До 2017 року особливі відносини між Москвою і Казанню були припинені.
У тому ж 2017 році Путін заборонив вивчення та викладання національних мов у всіх федеративних національних республіках. При-чиною нібито стали численні скарги росіян, які живуть у Татарстані та інших республіках, на те, що їх змушують вивчати чужу мову! Це був останній цвях у труну татарської мови та культури – культурний геноцид.
Казанські татари дуже живі в культурному та політичному пляні. Всю цю інформацію мені довели казанські татари, які прагнуть незалежности. Здається, відбувається якийсь рух.
Ню-Йорк