Серед чужинців, котрі присвятили себе українській справі, чільне місце належить греко-католицькому священикові і архітекторові французько-німецького походження о. Пилипові Ру. Проте, на превеликий жаль, його ім’я ніколи не згадується в українській архітектурі, мистецтві та культурі.
Пилип Ру (Philip Ruh) народився 6 серпня 1883 року в Бікенольці, Франція. Мав французько-німецьке походження, хоча вважав себе більше німцем, ніж французом. Коли йому було 15 років, відправили його на навчання до монастиря у Голяндію, потім навчався у Німеччині і саме тоді зацікавився мистецтвом і архітектурою. Священичі свячення отримав у 1910 році, після чого його відправили до Львова. Спочатку він перебував у гостях у Митрополита Андрея Шептицького, котрий започаткував відродження візантійської літурґійної традиції в Українській Церкві. Потім, у 1910 році, у монастирі св. Василія Великого в Бучачі вивчав українську мову, культуру і способи побудови українських церков.
Церква Непорочного Зачаття у Кукс-Крік, Манітоба.
20 квітня 1911 року о. Пилип поїхав до Канади і протягом 10 років був місіонером-душпастирем у провінції Альберта, а потім був переведений до провінції Манітоба. У 1929 році прибув до Кукс-Крік, де був парафіяльним священиком аж до смерти.
Він розробив і виконав проєкти понад 50 церков, шкіл та інших споруд у Канаді і США. У ряді випадків працював разом з добровольцями на будівництві й був найвпливовішим архітектором Української Католицької Церкви, котрий вивчив національні архітектурні сакральні традиції, переосмислив їх відповідно до вимог часу і втілив українські форми сакральної архітектури на чужій землі. Тільки у Манітобі о. П. Ру спорудив 10 церков.
Сьогодні важко стверджувати, що було передосновою формування типового пляну української церкви в Канаді. Чи це були католицькі храми романської доби, чи пам’ять про хрещаті українські церкви?
Архітектор о. П. Ру створив у Канаді синтезу української барокової церковної архітектури з архітектурою великих західноевропейських соборів.
Він сміливо поєднував українські традиційні мотиви, ренесансні риси та фраґменти клясицизму. Такими еклектичними творіннями стали церкви св. Йосафата в Едмонтоні, Альберта, та церква Непорочного Зачаття у Кукс-Крік, Манітоба.
Особлива історія пов’язана з побудовою церкви Непорочного Зачаття („Степова катедра“) у Кукс-Крік. Побачивши вперше безкрайні степові простори, о. П. Ру був захоплений, однак не мав ні будівельних матеріялів, ні робочої сили. Будівництво храму почалося у 1930 році і тривало 22 роки. Люди, у вільний від роботи час, під керівництвом о. Ру, будували храм власними силами. Все робилося вручну, без застосування будь-яких механізмів, навіть бетон вимішували вручну. Під час спорудження храму о. П. Ру скористався усіма знаннями, здобутими в Україні. 27 липня 1952 року відбулося освячення храму та ґроту поблизу храму. Це ґрото є відображенням у бетоні ґрота в Люрді, Франція.
Помер о. П. Ру 24 жовтня 1962 року у шпиталі св. Боніфатія і був похований на цвинтарі Української католицької церкви в Кукс-Крік.
„Любив Бога, Українську Католицьку Церкву та український нарід любов’ю посвяти. Вічна йому пам’ять“, – написали вдячні парафіяни на надгробку на могилі о. П. Ру.
Львів