Оксані Міненко 43 роки. З них останні чотири вона була щаслива у шлюбі з 37-річним Олексієм Хвостиком, лейтенантом Нацґвардії, ветераном АТО.
18 лютого хворий товариш попросив Олексія змінити його на посту в селі Микільське, за 20 кілометрів від Херсона. 24 лютого він мав здати пост. Перший день російського вторгнення став останнім днем його життя. І початком довгих мук для Оксани.
Цього дня чоловік дзвонив Оксані двічі, вдруге – о 3-ій год. дня. Він повідомив, що вони вдвох із заступником ведуть бій, прикриваючи солдатів, що відступають. Порадив їй зібрати та сховати його форму, нагороди, документи.
О 5-ій год. вона вже кинулася шукати чоловіка. До Антонівського мосту, де, як пізніше з’ясувалося, загинув Олексій, пішки дісталася о 2-ій год. ночі: „Це було справжнє пекло. Трупи всюди. Молоді дівчата-танкістки… Техніка спалена, цивільні машини. Я бачила, як росіяни скидали трупи з мосту прямо в Дніпро, в тому числі своїх же“.
Бій на Антонівському мості тривав до 26 лютого, після чого українські війська покинули його.
Лейтенант Олексій Хвостик дав наказ своєму підрозділу відступити, взявши вогонь на себе. І зберіг їхні життя своєю ціною. Він був нагороджений орденом „За мужність“ ІІІ ступеня. Посмертно. Тіло Олексія зібрали артилеристи буквально частинами і відвезли до моргу Херсонської лікарні, де Оксана і знайшла свого Олексу. Похорон був призначений на 27 лютого. Попрощатися з чоловіком Оксани зібралося близько 300 людей.
Росіяни не дали провести похорон. Олексія поховали 3 березня, але з умовою: якщо вона не впорається за годину, то ляже в могилу поряд з ним. Вона не впоралася. І пережила імітацію розстрілу просто на цвинтарі. Потім пережила приниження та тортури. Її били прикладом по голові, катували струмом, виривали їй нігті.
Замордовану, знесилену голою викинули на подвір’ї будинку – після чого стояли і дивилися, хто вийде, щоб їй допомогти. „Вони мене називали підстилкою нациста“.
Олексій Хвостик
Майже весь час окупації жінка провела під домашнім арештом. Але й удома її катували, реґулярно навідуючись вночі. У неї відбирали їжу, яку приносили їй сусіди – сама вона майже не ходила, чотири місяці провела в ліжку. А одного разу ошпарили їй руки та груди окропом: „Якщо ти відмовляєшся на нас працювати, руки тобі більше не потрібні“.
Зараз Оксана збирає та відвозить допомогу для тих артилеристів, які не пройшли повз тіло її Олекси. Допомагає мешканцям навколишніх будинків, готує гарячі сніданки та вечері, роздає технічну воду та окріп, із харчових відходів готує їжу для дворових собак та котів. Її собачка Тимофій відчайдушно її намагався захистити, коли до неї приходили росіяни. Був поранений.
Подано документи на присвоєння Олексію Хвостику звання Героя України. Оксана впевнена: він як ніхто інший на це звання заслужив.
Грани.ру